Інтерв'ю з Марком Фейгіним. Діти Путіна, плани Патрушевих на трон і "мирні пропозиції" Москви

Скільки росіян має загинути для реакції в РФ

Хочу з вами поговорити про мобілізацію у Росії, яка не припиняється. Досі для жителів Бурятії ймовірність загинути на війні в Україні у 30-40 разів вища, ніж для москвичів. Якими мають бути втрати армії РФ, щоб в Росії це відчули?

Справді столиць, великих міст, мобілізація населення не торкається. Чому? Тому що, по-перше, мотивація інша. 200 тис рублів. Одна річ для Бурятії, а інша річ для москвича, де середній рівень життя та зарплати вищий безперечно.

Тому працювати з цим електоратом, працювати з цим середовищем обивателів набагато складніше буде, і це може отримати більше обурення.

Рано чи пізно і ці люди будуть задіяні, бо якщо війна триває і триває, то неможливо уникнути. Тим більше за таких втрат. Для того, щоб і москвичів задіяти в цій так званій “військовій операції”, вони технічно більш освічені, ніж провінційний бурят або якась інша людина з національної автономії, але які працюють у якихось виробництвах, у сферах, які цікаві армії.

Це натура, яка зменшується, тому що і релоканти зараз свідчать про те, що люди зі спеціальністю, люди з освітою їдуть з Росії і за різними оцінками, йдеться про багато сотень і тисяч, якщо навіть не про пару мільйонів. Простіше працювати, з бурятами, тувинцями, послати їх з якоїсь провінції.

Який рівень втрат може бути відчутним і викликати якусь реакцію у відповідь з боку російського суспільства? А він був один.

Ми весь час від чого відштовхувалися? Від війни у Чечні, від 3,5-4 тис загиблих строковиків. Війна в Афганістані - близько 15-16 тис загиблих, які виконували так званий міжнародний обов'язок з обмеженого контингенту в Афганістані. Такі, розумієте, порівняльні цифри. Вони, порівняно з тим, що відбувається зараз в Україні, дуже скромні.

Я вже не говорю про конфлікт у Грузії. Це все дуже скромно, дуже скромно. Зараз рахунок йде на багато десятків тисяч, якщо не на сотні. Навіть якщо не 340 тис, як заявляє Генштаб ЗСУ, а якщо їх 200 тис, це мало? Порівняно з втратами в Афганістані за 10 років, за дві війни у Чечні?

Безперечно, це безпрецедентна, гігантська східноєвропейська війна.

Я згоден, це феномен. Ніхто не очікував такого. Сам генерал Залужний у своїй статті каже, ми не [знали, що росіяни воюватимуть за таких втрат]. Ось тому на сьогодні доводиться констатувати, що ми не знаємо рівня втрат, який призведе до якогось обурення, якоїсь реакції у відповідь з боку суспільства, не знаємо, якою вона буде. Мільйон треба чи скільки, 500 тис? Я не знаю.

І знаєте що ще? Найскладніше - це позиційна війна, коли стоять, як на лінії розмежування, там по одній людині щодня гине. Наразі тривають пікові бої в Авдіївці, де гинуть десятки тисяч, навіть не тисячі. І що це? Інші люди б сказали, що за м'ясорубка, ви взагалі нормальні люди, що ви робите? Але де ж це? Матері, п'ять штук, які вийшли з плакатами та дружини. Несерйозно. Тому поки що я не бачу.

Сім'я Патрушева та дочки Путіна: на кого чекати при владі в РФ

Хочу з вами поговорити про політичне керівництво. Саме про Патрушева. Він зараз активізувався, особливо після чергової “смерті Путіна”. Але хто, крім нього, має політичну вагу?

Сім'я Патрушева, вірніше було б сказати, бо там не стільки сам Патрушев, скільки його син Діма, якому 43 роки, він міністр сільського господарства та претендент на посаду прем'єра, до речі, після виборів.

Під цим дуже серйозні підстави, що Мішустіна [прем'єр РФ – ред.] можуть змінити. Чому? Своя логіка. Це має бути якась завжди залежна постать і така, яка довго не повинна сидіти. Людина звикає до місця і вважає, що вона друга особа в державі, в цій ієрархії за Конституцією це передбачає статус прем'єр-міністра.

Патрушев очолював ФСБ, він зараз є секретарем Ради безпеки, але явно його можливості виходить далеко за межі Ради безпеки.

Але, безумовно, є амбіції в сім'ї Патрушева. На відміну від інших. Інші можуть мати якісь уявлення про прекрасне всередині цієї системи, але не претендувати на роль першої посадової особи в якійсь нехай навіть віддаленій перспективі.

Це не означає, що є конфлікт із Путіним із цього приводу. Ні, не про це йдеться.

У Путіна у самого є родичі. Це його донька Катерина Тихонова та Марія Воронцова. Я думаю, що ми їх побачимо в уряді невдовзі. Ми побачимо їх у владі як "молодих перспективних, які подають надії, державних управлінців".

Якраз після березня, після виборів?

Шанс є, так. Тому що треба вже діяти, тому що восьмий десяток тому й іншому, і як би все одно, Патрушев чи син, чи дочки Путіна, чи ще якісь такі самі нащадки.

Але їх треба насичувати бекграундом, вони мають бути держчиновниками, а не золотою молоддю, яка веселилася від сумнівних насолод.

Потрібно створити ілюзію, що щось змінюється? 

Її не створиш отак штучно, тому що від того, що він назвав своїх дочок іншими прізвищами, зовсім не означає, що всі не розуміють, що це його діти. Це так. Тому там є внутрішня конкуренція. І сам

Тож публічність Патрушева санкціонована. Тобто Путін не проти цієї публічності.

Так само, як і дурень, якого валяє Медведєв. Він також не просто так пише ці пости і все інше. Йому дозволили, сказали, ну, давай у тебе добре виходить, соцмережі заведемо, а ти у нас такий активний бобик, працюй. Тому кожен має свою роль.

У Патрушева роль такого солідного обличчя, борця із Заходом, мотивованого на вічне протистояння. Тому шанси у його сім'ї значні, я сказав би. Але все залежатиме від Путіна. Виключати того, що Путін одного разу просто позбавиться їх усіх теж не можна. Ми таке бачили. Пригожин узагалі кухарем був, їжу носив.

Скільки разів міг отруїти Путіна, давши йому важкі метали в спаржі. А він же не зробив, упустив унікальний шанс. Тому я не говорив би, що все й назавжди. За зовнішньою активністю, за зовнішніми проявами треба розуміти, що всередині цього середовища недовіра та ненависть анітрохи не менше, ніж у Тюдорів якихось.

Єдина умова ліквідації Путіна

Якою має бути ситуація в Росії, щоб самі спецслужби могли ліквідувати Путіна? За яких варіантів це можливо?

Військова поразка Росії. Щоб списати на нього все це, зняти відповідальність. Путіна прибирати має сенс тільки для однієї-єдиної речі, щоб зняти з себе відповідальність.

В усьому іншому у них нормально. Якщо вони перемагають, то навіщо це робити? Поразка дурнів любить. Тому, відповідно, якщо програш, він має бути співвідносний не з усією системою, не з усіма цими людьми, з його оточення, а з ним самим. Це не ми, це все він.

А так простіше прибрати та повісити на нього, сказати: “Ну що ви нас звинувачуєте, він приймав усі рішення, він узурпатор. А ми те що? Ми пробували, ми хотіли”.

Навіть Патрушев почне кричати, що він на засіданні Ради безпеки 20 лютого 2022-го говорив про те, що треба почекати з визнанням "ДНР", "ЛНР" тощо. Кожен знайде собі виправдання і найпростіше скинути провину того, хто не зможе нічого сказати.

Ця загроза для Кремля після 24 червня була дуже реальною. Просто порушник конвенції [Пригожин] порушив цю негласну межу, за якою він не повинен нічого робити. Він поплатився за це. Його просто 20 серпня взяли та вбили, збивши його літак.

У всьому іншому ми можемо констатувати, що влада крихка, коли виникає всередині конфлікт. І коли силовий елемент залучений до цього конфлікту. Мітингувати ви можете хоч до посиніння. А от коли рухається колона з кількох тисяч людей, виникає вже такий анабіоз, а що робити? А здається, що нема кому, нічого робити. Так, це не означає, що влада може бути передана, але хаос може виникнути.

Тому послаблення, дестабілізація всередині системи управління всередині влади в Росії є для України найважливішим елементом перемоги.

ЛСР — майбутні вільні збройні сили Росії

Хочу з вами поговорити про збройну опозицію Росії, про Легіон "Свобода Росії". Наша команда зняла документальний фільм про них — "Крах диктатури слова". Я знаю, що ви особисто зустрічалися із легіонерами. Що ви можете сказати після вашого особистого візиту?

Я з Легіоном “Свобода Росії” двічі зустрічався: коли був у травні, я мав поїздку на Донбас, я був у Часовому Яру і так далі.

Цього разу я був уздовж усієї лінії фронту, мене супроводжували вже військовослужбовці Легіону “Свобода Росії”. Тобто вони забезпечували охорону, і плюс я з ними зустрічався також тоді як з курсантами, зараз як і з особовим складом. Така, можна сказати, напів лекція була перед ними.

Ми обговорювали, ставили питання, обмінювалися думками тощо. Це, як і з керівництвом РДК, я також зустрічався і з командирами з оперативного керівництва.

Це справді праобраз майбутніх збройних сил, вільних збройних сил Росії.

Безумовно, це дуже мужні, добре підготовлені, серйозно мотивовані, ідеологічно мотивовані. Його не змусили їхати за 200 тис. рублів, а він добровільно.

Теж дуже важливо сказати, нікого не примушували. Люди просяться туди.

Путін боїться будь-якої військової опозиції

А наскільки боїться їх Путін? Сибірський батальйон, ЛСР, Російський добровольчий корпус. Наскільки він зараз боїться цих заяв, що вони дійсно можуть дійти до Москви?

Він боїться взагалі цієї ідеології. Він боїться будь-якої військової опозиції, бо це не жарти.

Вони ж звикли боротися з очкариками, хіпстерами, тітками, старенькими і так далі. Розумієте? А тут тобі з автоматами люди, ти іди їх розжени, як на мітингу. Тому побоювання, страхи вони, безумовно, є. Інша річ, що в тій ситуації, яка зараз є, скажімо так, вони зміцнюють дуже кордони. Білгородщина після всіх цих рейдів і таке інше.

Тобто переведені з'єднання. Раніше кордон взагалі порожній був, а зараз таки вже свідчення того, що побоюються, що такий рейд можливий, що до Москви, не до Москви, але кудись дійдуть.

Якщо [озброєних росіян] буде більше, ці страхи збільшаться, якщо вони залишаться нечисленними, то, мабуть, Москва, Кремль мають час.

Вони ж намагаються і проникнути туди, інфільтрат туди запустити, знаєте, кримінальні справи на родичів, там триває величезна оперативна робота з приводу цих з'єднань, громадян Росії, які там беруть участь, які виїхали з Росії, тікали з Росії.

Так що страх є, тому що, повторюю, вони не рівня всім цим мирним, ліберальним і квазі ліберальним московським опозиціонерам, більша частина яких поїхали, але частина, яка залишилася загрозу для режиму не становить.

Звідки у Росії гроші на війну

Хочу поговорити про бюджет Росії на 2024 рік. Військові витрати мають зрости майже на 70% порівняно з 2023 роком. Де гроші, якщо на Росію постійно накладаються санкції?

Все-таки ми маємо констатувати, що ці санкції виявилися неповними, недостатніми, щоб підірвати економічний потенціал Росії.

Кажуть, що півтрильйона з початку війни отримано доходів від вуглеводневої кон'юнктури. Півтрильйона доларів та 142 млрд доларів прямих витрат на війну, хоча, кажуть, набагато більше. Проте гроші ж ці є. Надходження до бюджету є.

Явно недостатньо те, що робиться як рестрикції із боку Заходу щодо Москви. Чому війна триває, та ще й із наростаючим потенціалом.

Справа в тому, що Москва, Кремль не має рефлексії, щоб знизити статті бюджету на освіту, медицину, соціальну сферу, охорону здоров'я на все, що завгодно і перекинути це на війну.

Їм не шкода. Народ не обурюється, всі задоволені.

Оскільки немає загроз, це дуже тішить їх, що вони можуть так вільно розпоряджатися грошима, довівши населення за три десятиліття до бідності.

Зараз ти можеш ними керувати шляхом подачок у вигляді 200 тис. мобілізованим за участь у так званій “спеціальній військовій операції”. Це дуже зручна позиція. І гроші це не такі великі з огляду на вуглеводневу кон'юнктуру, скільки грошей отримує бюджет.

Так що на сьогоднішній день Росія має ресурс і необхідний ступінь фінансової стабілізації для того, щоб продовжувати війну в тій мірі інтенсивності, яку вони вважають за потрібне.

Майдан-3 та боротьба з ІПСО

Росія постійно використовує будь-які важелі для очорнення Зеленського. Ось із останнього це кампанія російських спецслужб щодо дестабілізації українського суспільства Майдан-3. Путіну більше немає чого пред'явити, і тому вони вигадують різні історії чи як? Чи є тут інша причина?

Усередині України, я вважаю, ні для якого Майдану немає ресурсу. Намагатися посилити невдоволення, яке може і є в українському суспільстві з різних питань, можна, але шансів цього не так багато.

Ось Данілов говорить про сплячих агентів. Під час війни будь-який виявлений сплячий агент опиниться у кращому випадку у в'язниці.

Наразі педалюється ця тема між Залужним та Зеленським. Насправді тут багато штучного. Розумієте, всі працюють над одним завданням, хтось ефективніший, хтось менш ефективний, але що робити? І тому я припускаю, що Москва, звичайно, намагається посилити всі ці конфлікти, збільшити їх, але в них є лише інформаційні інструменти.

Чесно кажучи, таких [проросійських] лідерів громадської думки чи засобів масової інформації всередині України чи якихось структур, церква, громадські організації, партії нічого цього ж немає.

Усю московську інфраструктуру повністю в Україні зруйновано. Є якісь окремі люди, але вони погоди не роблять і вони впливати не можуть. Інформаційно Москва продовжує ІПСО, не ІПСО, але продовжує вплив, десь успішно, десь менш успішно.

Потрібно блокувати це ІПСО, а не намагатися переконувати когось. Треба просто забороняти і таке інше. Я не бачу за умов війни інший інструментарій.

Якщо виникають чинники, що загрожують захисту країни та єдності - розгойдування теми виборів або ще чогось, - то, звичайно, треба діяти.

Законодавство передбачає єдиний спосіб здійснення цих завдань і все. Воєнний стан так воєнний стан.

Всі ж розуміють, що якщо дати можливість цьому всьому розростись, неможливо буде утримати фронт, люди будуть в окопах говорити, слухайте, а що вони там роблять, ми тут вмираємо, а вони там з'ясовують стосунки.

Які переговори хоче Росія з Україною

А якщо розгойдування теми мирних переговорів із Росією? Кому це по-справжньому вигідно? Тому що зараз ми бачимо, як дуже акуратно, можливо, до цього підштовхують. Путін заявляв, що він не відмовлявся від мирних переговорів, але при цьому ми не бачимо жодних прямих умов.

У Росії і сам Путін, і його оточення повторює на різні лади питання готовності до переговорів. Просто вони хочуть переговорів як капітуляції.

Що таке переговори по-справжньому? Це насамперед компроміс у дипломатичному сенсі. Переговори завжди компроміс. Взаємний компроміс.

 Де з боку Москви компроміс? Ви, каже, віддайте нам території демілітаризуйтесь, відправте назад всю зброю, яку вам дали, визнайте другою державною російську мову, амністію всім, ще чогось там, мало не на площі для нас не потанцюйте. Приблизно так виглядає позиція.

А що [Росія] натомість? А ми, каже, на Київ не підемо. Що пропонує Москва натомість? Нехай мені прямо перерахують конкретно, що пропонується Москвою натомість. Москві пропонується залишити окуповану територію. Каже, ні, це геополітичні реалії, ми нічого не покинемо.

Ось багато разів був озвучений план Фог Расмуссена: 80% йде в НАТО і євроінтегрується, а 20% завмирає в стані окупації. Де Москва хоч раз на це погодилася? Я не кажу, що на це погоджується громадська думка України, вона не на такий варіант не погоджується.

 Але де Москва хоч висловила ставлення до такого компромісу? Ні, вони говорять нейтральний статус, ніяких переговорів.

Але ми розуміємо, що якщо раптом Україна стає членом НАТО, то тоді швидше за війни вже не буде, ніж якщо вона прийме на себе нейтральний статус.

Тому Україна погодитися на відмову від НАТО не може, тому що це єдиний серйозний гарант, тому що інші країни НАТО з боку Москви не зазнавали агресії.

Як капітуляцію - це ні для кого неприйнятно. Немає підстав для неї. Москва продає, що ми не підемо на Київ, а чи ви дійшли до Києва? Ми ж бачили, чим це скінчилося.

Тема переговорів розхитується, але розхитується саме варіант капітуляції, а не варіант компромісу. Тому для України це неприйнятно і навряд чи це може бути реалізовано зараз.

 Чому Україна має погоджуватися так, начебто вона війну програла? Вона її не програла. Так, ця ситуація військової рівноваги, вона сумна, вона гнітить, але це не програш.

Як РФ обмежує повернення вкрадених українських дітей

Нещодавно Росія максимально обмежила в'їзд для українців із третіх країн на свою територію. Це ускладнює повернення наших викрадених дітей із тимчасово окупованих територій. Цього й хотів Путін, коли максимально обмежував цей в'їзд?

Я думаю, це одна із причин, оскільки Міжнародний кримінальний суд його звинувачує саме у воєнних злочинах через дітей, за статтею восьмою Римського статуту. І ордер виданий саме з цієї теми, де він сам зізнався. Він сам усе це розповів разом із Львовою-Бєловою.

Ці обмеження введені, зокрема для цього та інших тем. Вони намагаються фільтрувати українців, які в'їжджають до Росії, вважаючи, що кожен з них агент СБУ або ГУР, і вони створюють нові бар'єри.

Ввести візи вони не можуть, як Україна, бо вони окупували територію України. Людина, яка не приймає російського громадянства, живучи на окупованій частині Запорізької чи Херсонської області, вона як їздитиме. Хоча формально вони наділили їх всіма правами практично як громадянина.

Тому вони обмеження зовні поки що вводять. Але знову ж таки, я підкреслюю, що все це з утилітарною метою, і цілі переміщення дітей і так далі, це все переслідується.

За різними оцінками, у Росії перебуває до 5 млн громадян України. Я не знаю, чи це правильна оцінка чи ні. Очевидно, це всі, в тому числі і з окупованих територій люди. Навіть якщо це 1 млн, це гігантська кількість, цих людей треба якось абсорбувати, їх потрібно якось у Росії зробити росіянами.

Тож, мабуть, хочуть сегрегувати. Є українці, які стають росіянами із окупованих територій. А є ті, хто приїжджає якимось чином, у них родичі ще. Ось ці люди менш надійні в їх уявленні, напевно, тому що якщо вони приїжджають, значить, з якоюсь метою. Тому що вони ж не можуть як українці з окупованої території отримати громадянство автоматично, а ці люди ні, для них особливий порядок. Тож загалом тут десь є й цілі безпеки.

Чи має Україна домовленості з Білоруссю

Якщо продовжувати тему депортації дітей, то є підтверджений факт того, що до цього і причетний диктатор Білорусі Олександр Лукашенко. Чи справді його роль допомоги Путіну у війні зараз відійшла на другий план чи взагалі закінчилася?

Безумовно, це окупована Росією країна, але якусь уявну владу Лукашенко зберігає, яка не поширюється на питання війни з Україною, але частково може сприяти блокуванню якихось речей. Це я свою думку висловив.

І Лукашенко сам не дуже щасливий виявитися воєнним злочинцем у цій ізоляції та взагалі з невідомою неясною перспективою. Тому, мабуть, поле для компромісу якесь там є.

Загалом, я сказав би, що Лукашенко дуже зосереджений на собі, тобто не на великих цілях війни, білоруської державності, ще на чомусь такому.

Він зосереджений на тому, як забезпечити безпеку собі, своїм дітям, своїм капіталам і таке інше. Решта носить службову функцію. Потрібно буде одне зробити для того, щоб забезпечити основне завдання, він це зробить. Якщо потрібно для своєї безпеки не брати участь у війні, він і оголосить неучасть у війні.

 Ось зараз етап, коли він не ходить з мемами, а ось вони готували напад на нас, а коли краще мовчати, ось він і мовчить. Жодних інших за цим міркувань немає. Лукашенко сидить уже 35 років, яка різниця, на рік більше, на рік менше. Усе його життя пройшло у цьому президентському палаці.

Він, може, справді сам і не особливо хоче. Але хіба хіба його хтось питав. Путін має реальний важіль управління Білоруссю, починаючи від фінансів і закінчуючи можливістю взагалі скинути з влади самого Лукашенка, якщо дуже вже знадобиться. Тому він також це оцінює.

Можливо, він справді не хотів залучатися до війни. Але це не знімає з його відповідальності. Це дуже зручно сказати: “ой, ви знаєте, я нічого не міг зробити, з моєї території летіли ракети, входили танки, вбивали українців. А що я міг зробити? Мені що було, лягти під гусениці?” 

Ні, друже. Ні, це не так. Тому я вважаю, що не треба йому шукати виправдань, потрібно його використовувати ситуаційно. 

І, мабуть, так і робить українська влада, розуміючи ціну. [Вона думає]: "Ну, добре, він зараз не залучається у війну безпосередньо військами Білорусі, та й слава богу".

Можливо, частково, до речі, ця умова – не співпрацювати з Тихановською – для того, щоб не дратувати Лукашенка, щоб не залучати його. Це також один із таких компромісів. Але знову ж таки, повторюю, все може змінюватися.

Лукашенко одне робить, потім інше. Я ось, до речі, був переконаний, що вони його залучать до війни. Я ось був переконаний на початку війни, що він не відсидиться, вони рано чи пізно його змусять, бо мають всі важелі. Але війна пішла не так, і він зараз має сильну мотивацію: “Ви самі Київ не можете за три дні взяти”.

Він має свої аргументи, які він Путіну може пред'явити. Як поведуть себе ці білоруські військові, невідомо. Вони візьмуть та й перейдуть на бік України. А нащо це їм воювати з Україною? За що? Навіщо? Чому? Є безліч аргументів, якими він може маневрувати у спілкуванні з Путіним.

 Росія хоче побудувати тунель у Криму

 Росія та Китай планують збудувати підземний тунель, дублер Кримського мосту. Наскільки реальною є реалізація цього і що взагалі відбувається між Росією та Китаєм?

 Я думаю, що жодного дублера, жодного цього підземного тунелю не робитимуть. У разі війни це абсолютно неможливо. Будь-який снаряд, ракета може його затопити і навіщо всі ці ризики.

Напевно, існує якась ідея, якийсь проект, але я не думаю, що в умовах війни Китай візьметься його реалізовувати, витрачати гроші або, там Росія, зрештою, навіть витрачати гроші. Бо яка гарантія, що це все втримається? Та ніякої.

Мені здається, що це якийсь такий безглуздий проєкт. Без війни цей тунель не потрібен, тому що є міст, а в умовах війни небезпечно.

Щодо Китаю та Москви, то вони залишаються, як і раніше. Москва шукає васалітету від Китаю. А які варіанти? Вона торгує через Китай, вона отримує доступ до глобальних ринків через Китай, шукає військову підтримку Китаю.

А Китай маневрує. Китай не хоче зв'язуватися з Москвою. Не хоче відповідати за те, що робить Москва. Ми це також бачимо. А інакше навіщо був візит [Сі Цзіньпіна] до Сан-Франциско та розмови з Байденом саме в такому ключі? Зняти з себе відповідальність, Так, вирішити свої питання. Вони шукають можливості Тайвань захопити та інтегрувати його назад до континентального Китаю.

Але Китай триматиметься цієї незалежної позиції, інакше він давно б уже підтримав Москву рішучіше. Китаю вигідна дестабілізація, тому що в умовах дестабілізації він може захопити Тайвань і йому за це нічого не буде. Але Москва не може цього досягти. Дивіться, вони конфлікт затіяли на Близькому Сході. Чи багато вони всього досягли там? Не так, щоб особливо.

А ось Таджикистан. Нещодавно Путін вручив президенту Таджикистану орден "За заслуги перед Батьківщиною". Навіщо це все було?

 А це все ритуалістика. Центральна Азія вже вся під контролем Китаю. З Москвою ці стосунки чисто за інерцією, коли Москва ще була єдиним геополітичним гегемоном на просторі колишнього СРСР, зараз уже відбулася переорієнтація.

Після державного візиту Сі Цзіньпіна до Росії 22 березня, до Пекіна буквально за кілька місяців приїхали всі лідери центрально азіатських держав, як за командою приїхали і зробили кніксен, запевнили у своїй лояльності. І Киргизстан, і Таджикистан, і Казахстан, тощо, чудово розуміють, де сила, гроші та відсутність проблем.

Китай, на відміну від Москви, не вигнанець в цій системі, незважаючи на всі протиріччя із Заходом, під санкціями він не знаходиться, не воює ні з ким. А з ким Китай воює? Жодної війни. Є протистояння з Індією, але це іншого роду протистояння, прикордонні, всі ці потрясіння, вони ролі не грають.

У Китаю зовсім окрема програма і таке інше.

Чи має Захід план, що робити з Росією після її поразки

Наскільки зараз у світі розуміють, що робити з Росією після закінчення війни, після перемоги України? Чи є якийсь план, наскільки вони готові?

Ми ж бачимо, що вони не хочуть повного розпаду Росії, розвалу, знищення влади як інституту в Росії, навіть такого неприйнятного як і за персоналіями, і за методами.

Але це краще, ніж Пригожин. Вони так і сказали. Вони щасливі були від того, що заколот Пригожина не вдався і Росія не прийшла до хаосу та подальшого розпаду. Тому, напевно, бачать якусь видозміну нинішнього становища за відсутності Путіна, але за збереження керованості системи, щоб з нею можна було про щось домовитися. Напевно, Захід бачить це так.

Був момент, коли було до гострого довели і вважалося, що це можна одним стрибком подолати і раптом Москва розвалиться, і на її місці з'явиться щось нове й добре.

Зараз, як на мене, повернулися до колишньої концепції - зберігати статус кво максимально контрольовано.

Але я хочу сказати, що Захід часто помилявся. Вони думали й СРСР утримувати і хотіли, щоби СРСР не розвалився. Перебудова, Горбачов, все нормально. Але хто їх питає? Історія крутиться за своїми законами. Тому, чесно кажучи, шанс зберегти цей статус кво невеликий.