19 березня талановита українська поетка і письменниця Ліна Костенко святкує свій день народження — їй виповнився 91 рік. Варто зазначити, що напередодні Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики підтримав ініціативу номінувати Ліну Костенко на Нобелівську премію з літератури в 2022 році. Цю інформацію підтвердила заступниця голови Комітету гуманітарної та інформполітики, народна обраниця від "Слуги народу" Євгенія Кравчук у Facebook, передає ONLINE.UA.
"Підтримаємо для номінації на присудження Нобелівської премії з літератури у 2022 році кандидатуру української поетки та письменниці Ліни Костенко", - наголосила політикиня.
Талановита поетка народилася 19 березня 1930 у Ржищеві (Київська область). Вона брала активну участь у дисидентському русі.
Ліна Костенко в юності
Варто зазначити, що талановита поетка – лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Премії Петрарки (1994), нагороджена медаллю Святого Володимира, Почесною відзнакою Президента України (2000). У 2000 р. стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги і нагороджена Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.
Як відомо, 10 років тому Ліна Костенко опублікувала перший прозовий роман "Записки українського самашедшого", що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.
Не можна також не згадати про те, що письменниця також почесна професорка Києво-Могилянської академії, почесна докторка Львівського та Чернівецького університетів.Поетка-шістдесятниця видала низку збірку, серед яких «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», роман у віршах «Маруся Чурай».
Найкращі вірші Ліни Костенко
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
Розкажу тобі думку таємну...
Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, —
на сьогодні, на завтра, назавжди! —
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти — окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.
І я не я, і ти мені не ти…
І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грає ніч на скрипці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу — як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І виє вовк. І вулиця чужа
в замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх соліст...
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
в сузір'ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
Ти краще вий. А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,
хоч ми із казки вибули за віком,
аж поки ранок в чорне доміно
зіграє з нами вогниками вікон.
Аж поки сонце перепалить пруг,
і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі...
Послухаю цей дощ
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутність.
Раніше ONLINE.UA повідомляв, що український фільм "Домовина" талановитого режисера Кадіма Тарасова став справжнім тріумфтором на Іранському кінофестивалі.
