Луганчанка Ганна Мокроусова керує волонтерською організацією «Блакитний птах». Основна турбота «Птаха» - допомога в пошуку, звільненні і реабілітації цивільних осіб, зниклих безвісти в зоні АТО і на окупованих територіях.
У мирний час Анна робила прикраси, продавала їх в Луганську і в Криму. Вважала себе хіпі: «Я тоді не вірила в поганих людей, не могла дивитися фільми з поганим кінцем, плакала». Від політики та влади була далека максимально. «Якби мені хтось розповів тоді, що я буду спілкуватися з главою СБУ, лаятися з народними депутатами!» - сміється Ганна.
Потім в Луганську стався підготовлений Партією регіонів переворот. Анна стала брати участь в місцевому Опорі. У підсумку разом з
героєм наших матеріалів Олексієм Бідою була схоплена бойовиками: «Зараз смішно це і полоном називати - просто погостила в захопленому СБУ добу».
Про те, яким буває справжній полон, з якого повертаються покаліченими, з поламаною психікою, дізналася в наступні два роки.
На сторінці Анни в Facebook останнє оновлення - прохання про допомогу дружині українського солдата, який потрапив в полон бойовиків: «Вже 6 місяців мій чоловік у важкому стані перебуває в полоні в ЛНР. Розумію, що переговори про обмін заручників - це завжди тривалий і складний процес. Але в ситуації з моїм чоловіком все впирається в тяжкість стану його здоров'я. Після поранення 28 вересня 2015 року в нього ампутовані обидві руки, видалена частина кишечника, скалки в нозі і найголовніше - після поранення очей він практично втратив зір».
Анна Мокроусова
З травня 2014 року Ганна допомагає звільняти людей, що потрапили в полон. У матеріалі
«Гангстеры Донбасса: рассказ очевидца о похищениях людей в ЛНР» ONLINE.UA розповів недавню історію: бандити викрали людей, родичі збирали викуп. Як виявилося, Анна також була учасницею тих подій - анонімним волонтером, координувала пошук.
Журналіст ONLINE.UA знав Анну Мокроусову ще по життю в Луганську. Зустріч відбулася в кафе на Подолі в Києві.
«Тільки про тортури говорити не буду», - попереджає волонтер.
- Анна, ми недавно написали про жителів Перевальська, яких бандити викрали в ЛНР. Було заплачено викуп, сімейну пару звільнили, люди перебралися в Україну. "Хеппі енд". Як потім виявилося, ти як волонтер брала в ній участь...
- Історія вийшла зі щасливим кінцем. На жаль, так відбувається нечасто. Адже людей викрали бандити. Якщо цивільного викрали бойовики ЛНР і пред'явили йому якесь звинувачення, скажімо, в коригуванні вогню або шпигунстві, то є надія хоч на якийсь розгляд. А ось коли викрадають з метою викупу - тут можна чекати чого завгодно. У ЛНР за таке теж карають, намагаються тримати контроль «уряду», тому у бандитів є причини, у разі порушення плану, ховати кінці у воду. Тобто позбуватися свідків. Або вбивати їх одразу ж, а потім просити викуп.
Буває, потім тіла знаходяться. У таких випадках дуже важко впізнати людину - процедури визначення ДНК там немає, вивезти тіло на територію України було складно. Коли блокпостів між ЛНР і Україною не було, «зразки ДНК» возили через Росію. Іноді для того, щоб провести аналіз ДНК, волонтерам доводилося вивозити фрагменти тіла. Ще й незаконно - ховати матеріал для аналізу в речах.
Ось один з випадків. До нас звернулася жінка - в Луганську викрали її чоловіка, 1976 року народження. У мирний час він був лікарем. Як виявилося, взяли тоді ще й товариша цього чоловіка. Дзвонили з невизначуваного номера, просили грошей, дружина посилала. Заплатила спочатку 5 000 гривень, потім 10 000, потім щось ще. В результаті через два місяці силовики ЛНР знайшли в посадці трупи, які там пролежали досить довго. Тіла цих двох хлопців ми допомагали доставити приблизно півроку тому.
Читайте також:
Меня мучил террорист Адреналин... у Маньяка была своя пыточная — свидетели о плене в "Новороссии"
-
Якщо говорити про контроль «уряду ЛНР». У цій історії виходило, що бандити кілька разів їздили з окупованої території Луганщини на українську: в районі Попасної показували заручника, відправили його назад, потім везли його дружину...
- У Луганській області є «чорні діри», де постійно зникають люди. Щодо описаного випадку, я знаю, що той район найменше контролюється «урядом ЛНР». Мій брат там сидів в полоні. Це Перевальськ, Стаханов. По Стаханову у нас найбільше зниклих безвісти. У Ровеньках теж багато. Тому я відразу стала переживати, коли дізналася, що викрали в Перевальську.
А про контроль... У ЛНР такі викрадення зараз не вітають. Тут потрібно розуміти, що бандити робили все на свій страх і ризик. Якби їх зловили наші, то була б процедура: суд, в'язниця, а бойовики за законами військового часу могли б бандитів просто розстріляти.
-
Викуп за заручників. Які в таких історіях найхарактерніші моменти?
- Проблема з викупом в тому, що коли на зв'язок з родичем хтось виходить і просить гроші, в 80% випадків це або шахраї, або людини вже немає в живих. І дзвонять шахраї як з того боку, так і з українського.
Якщо родичі залишають свої контакти у відкритому доступі, в соцмережах, починають одразу злітатися «стерв'ятники». Шахраї дуже швидко відстежують цю інформацію і починають дзвонити, часто раніше, ніж щось робимо ми. Вони представляються волонтерами, працівниками СБУ, «ополченцями» - в залежності від того, яка схема цього разу вигідна. Залякують, дзвонять: ось ваш чоловік в біді, потрібні терміново гроші. І часто починають з невеликих сум, те, що посильно - 3000-5000 гривень. Потім рідним починають розповідати: ось зараз не вийшло, потрібно ще заплатити. Якщо родичі вимагають поговорити, влаштовують в телефонному режимі показові виступи з криками, тортурами. Коли одна жінка по голосу визначила, що це не її чоловік, їй сказали, що чоловікові вибили всі зуби, від цього голос змінився.
Ми твердо говоримо - не можна давати гроші, поки ти не почуєш голос. Але навіть якщо ти почуєш голос, це теж не дає ніякої гарантії.
Читайте також: Хвалилися валізами грошей від Путіна: хто і як почав війну на Донбасі
- Якщо людину викрали на окупованій території, що слід робити її близьким?
- Потрібно одразу подати заяву на українській стороні. Це можна зробити дистанційно (телефоном або електронною поштою подача в Об'єднаний центр звільнення полонених при СБУ, а в міліцію можуть повідомити волонтери або знайомі). Розслідування міліція проводити не буде, але злочин буде зафіксовано, ця інформація потрапляє в Центр зі звільнення полонених при СБУ. Крім того, у заручника можуть забрати документи, і якщо його випустять, будуть потрібні підстави для їх відновлення. Слід також звертатися в міжнародні організації - в Червоний Хрест, ОБСЄ. У ЛНР вони мають мало можливостей, але, буває, їх пускають в місцеві в'язниці, підвали, таким чином, вдавалося ідентифікувати затриманих.
І слід повідомити про зникнення людини силовикам окупованих територій. Можливо, вони її і захопили. Якщо цивільна особа підозрюється в якомусь злочині, то за їх "законами", протягом 40 днів повинна початися якась процедура. Або її можна буде включити до списку обміну полоненими. Тобто потрібно встановити точно, що зниклий - в місцях позбавлення волі.
- Коли я спілкувався з Олександром, який визволяв своїх рідних з Перевальська, я звернув увагу, що «жінка-волонтер, яка допомагала» (тобто - ти), скоординувала дії, а потім він з тобою вже на зв'язок не виходив. Тобто, ти не завжди відстежуєш все історії до кінця?
- Їх неможливо завжди відстежувати до кінця, хоча я намагаюся це робити. Запускаєш механізм і перемикаєшся на іншу справу. Зараз вже легше, а були періоди, коли ми майже не спали. Одного разу мені о сьомій ранку зателефонувала якась жінка і стала дякувати - її чоловіка звільнили. Я її привітала і хотіла занести ці дані в реєстр. Відкрила свою базу даних - там немає цього випадку! Стала згадувати - не можу пригадати. Потім здогадалася: вона, напевно, подзвонила мені серед ночі, я практично уві сні, «на автоматі» дала їй пораду, до кого звернутися, або сама комусь повідомила про цей випадок - і знову відрубалася.
- Скільки зниклих без вести зараз в цьому реєстрі?
- Ми займаємося зараз тільки цивільними особами. В нашій базі всього зафіксовано 664 викрадених. Приблизно 300 випадків - не розкрито. Близькі чекають, мами шукають синів.
Є жінка в Донецькій області, у неї сина взяли в полон ще в 2014 році. Він простий водій, невідомі з автоматами зупинили машину, забрали його і пасажира. Мама його досі шукає - куди вона тільки не зверталася, вона дуже активна. Я з нею вже майже два роки спілкуюся. Вона чекає. Вона не виїжджала, навіть коли йшли обстріли. Я пропонувала вивезти її в Україну. Вона: «А як же я поїду? А раптом він прийде, а у нас будинок закритий!» І ось вона там довго жила, без пенсії, голодувала, боялася навіть в магазин вийти: «А раптом він зараз прийде?» Їй шахраї телефонували багато разів, просили гроші - і вона кожен раз посилала. Я вже втомилася їй пояснювати - так робити не можна, знаю, що вже нічого не можу з цим вдіяти, можу просто її підтримувати.
Так ось - у неї повний «арсенал шахраїв». Дзвонять, пишуть: він у нас! І просять гроші - і як викуп, і на ліки, на поповнення телефонного рахунку. Кажуть, що його зараз б'ють, катують, що він контужений, втратив свідомість і не може сам підійти!
І вона вже два роки посилає різні суми - просто в надії, що він живий. Один раз відправила переказ навіть в Молдову. Я знаю, що це не допоможе, пояснюю їй. Вона відповідає: «А раптом цього разу він справді знайшовся, а я саме зараз не дам грошей!»
Вона повністю розуміє всі ці схеми «розведення». Я спілкувалася з нею тижнів зо два тому. Ось знову вона перерахувала комусь дві тисячі гривень. Вона платить за надію на те, що син живий.
Далі буде...
