Громадський діяч, галерист і колишній політтехнолог Марат Гельман в інтерв'ю online.ua розповів, як російська культура призвела до війни, про співпрацю з Легіоном “Свобода Росії”, як можна протестувати в Росії та не сісти у в'язницю і як вибори в РФ вже впливають на перебіг подій на фронті.
Російська культура та месіанство
Я хочу з вами поговорити про відповідальність. В одному з інтерв'ю ви говорили, що культура несе певну відповідальність. І ви також заявили, що російська культура програла війну.
Справа в тому, що культура ніби живе двома життями. Є внутрішні завдання, мистецькі завдання, є завдання стосовно суспільства. І можна сказати, що російська культура, з одного боку, не виконувала певних функцій.
Тобто, в грубому вигляді починаючи з 17 століття суспільство окремо, культура окремо. Cправа не в тому, що Достоєвський чи Толстой були аморальними. Ні, вони якраз давали таку високу планку моральних питань, які обговорюються. Увесь світ був залучений до дискусії навколо цих романів. Але при цьому жодного кроку не було зроблено для того, щоб це стало частиною національного російського.
І в результаті, ви знаєте, Лев Толстой під кінець життя пішов у спрощення. Тобто, прості книжки для народу. І треба сказати, що до останнього часу так і було і в пострадянській Росії. Тобто, всі ці люди не цікавилися культурою.
Але культура примудрялася, оскільки країна велика, багата, цілком існувати і навіть, можна сказати, безбідно існувати, не спілкуючись з суспільством.
І друге, звичайно, що всередині неї є певний великий обман.
Обман полягав у тому, що ця так звана "велика російська література" малювала образ російської людини, який абсолютно не відповідав дійсності.
Причому це був обман не лише назовні. Умовно кажучи, німці, які зачитувались Борисом Пастернаком, “Доктором Живаго”, називали своїх дітей іменами Борис, як Борис Беккер після цього.
Але це був обман і в середині. Тобто звичайні люди з російської літератури дізнавалися, що вони якісь особливі, що в них якась душа, яку не розуміти, що в них якась місія. Це отрута, яка пішла в повітря. Ніби з достатньо високих спонукань - підняти людину над буденністю, виходило так, що людину не піднімало, але її ніби нагороджувало.
Це те, що називається індульгенцією: якщо ми росіяни, з нами Бог, тобто ми можемо творити безбожжя.
І третє звісно те, що зараз називають постімперський синдром. Але річ у тому, що його переживали всі у літературі: англійська література часів англійської імперії і так далі.
Під час революції 1917-го року була якась заморозка, тобто за рахунок того, що вважалося, що Росія має знову ж таки всесвітню місію - майбутнє соціалізму. Тобто це була не просто територія, не просто країна, це був експеримент людства, який хотів би поширити цей соціалізм на весь світ.
І ось це месіанство, воно в Росії продовжило час імперських наративів усередині культури. Усе це накладалося на величезні території. А якщо величезна територія, значить, велика культура. І, умовно кажучи, це є серйозною підставою для нас говорити про те, що ми несемо певну частину відповідальності за те, що відбувається.
І сьогодні ми отримуємо щеплення культури меншості. Мені здається, це дуже плідне для російської культури щеплення - просто стати однією із європейських культур.
Так, у Європі немає великих культур. Є Франція, але є і Шотландія, Швейцарія, Польща, Чехія. Взаємодія культури йде не лише на рівні великої російської, а під нею якісь великі.
Мені здається, дуже важливо, принаймні для України, для громадян України знати, що більшість митців виїхали з Росії. З письменників практично усі. Ми говоримо про ключові фігури: Сорокін у Берліні, Шишкін живе у Швейцарії, Акунін живе в Англії, Улицька у Берліні, Єрофєєв у Берліні, Пєлєвін у Таїланді. Олексій Іванов живе в Англії.
Беремо естраду: Пугачова зараз на Кіпрі і в Ізраїлі, Земфіра в Парижі, Гребенщиков у Лондоні. Noize MC у Вільнюсі. Виходить, первинна. І навіть класична музична сцена, тобто Невський. Курляндський, Філановський, наші композитори, вони живуть у Європі.
Дуже важливо, щоб усі знали, що вже стався розкол у Росії. Культурна частина не погодилася з тим, що сьогодні відбувається в Росії, не погодилася з цією агресією та вимушено виїхала з Росії.
Щодо української культури, тут дуже все складно. Як мінімум про неї дізналися. До цього я казав, що навіть ті яскраві імена, які були, вони сприймалися як російські.
Росіянам було б легко вважати, що у всьому винен Путін
Ми знаємо, що Путін дуже любить жити символами. Армія РФ пошкодила та знищила понад 600 об'єктів культурної спадщини в Україні. Серед них і музей Григорія Сковороди, і Спасо-Преображенський собор в Одесі, і драмтеатр у Маріуполі, де загинуло близько 600 людей. Який же символізм у всіх цих невинних жертвах, смертях, руйнуваннях в Україні? Невже Путін може називати це досі якимись символами?
Для нас, для громадян Росії було б легко і приємно вважати, що у всьому винен Путін, а інші ні в чому не винні.
Ось він лиходій, а ми всі є жертвами. Але, на жаль, це не так. На жаль, ця зневага до історичних, культурних речей, це традиція, варварська традиція.
Ви згадаєте, як таліби руйнували скульптури. Це був такий демонстративний жест насильства. Знаєте, це як у в'язниці, коли кажуть, я тебе опущу. Тобто не просто побити когось, а якесь сексуальне насильство.
Мені здається, це те саме, це якийсь елемент варварства. Тобто як і України “не існує”, української культури “не існує”.
Я сподіваюся, що коли їх судитимуть, цей рядок буде – дітей крали і культуру руйнували, – це буде одна з найважливіших статей, за якою їх судитимуть.
Як Путін перетворився на історичного попаданця
Свого часу Гітлер мав найближчого сподвижника Геббельса. Як ви вважаєте, хто є таким Геббельсом для Путіна?
Я б так сказав — питання, коли нинішній Путін став ось цим Путіним і під чиїм впливом це сталося. Тому що ті, хто його знав у 90-ті, вони говорять про іншу людину.
У 2008–2012 році, коли Путін був не президентом, а президентське крісло було у Медведєва, він за цей час став головою географічного та головою історичного товариства.
І мені здається, що саме в цей час він увібрав цей ресентимент.
Умовно кажучи, історичне товариство, вони його переконали що, коли в 19 столітті в Росії було золоте століття, вона виконувала роль європейського поліцейського і що треба туди повертатись.
Вся політика Путіна та його цінності перебувають у 19-му столітті: ось це бажання захопити територію сьогодні.
Це було посилено радянським ресентиментом: типу ми програли Другу світову, нас зрадили.
Це дуже схоже, як після Першої світової було у Німеччині. Тобто це якийсь такий історичний елемент. Люди, які на нього вплинули, це історики, які йому сказали: уявіть собі підручник історії, як виглядатиме глава, присвячена твоєму правлінню. І ось із цього все пішло.
І друге - географічне. Звідти ця вся геополітика - тобто у нас є вороги географічно, - Америка та Англія, вони острівні держави, а ми материкова. Ми з ними воюємо, бо маємо іншу цивілізацію.
За цей час він перетворився на цього попаданця. Знаєте, є такий тип фантастичних романів, де люди з минулого потрапляють у наш час. Тобто він такий попаданець з 19-го століття. Тому, на мій погляд, ось ці люди - його ідеологічні підпори. А ось ті, хто на виду, Соловйов, Кисельов. Вони все-таки вже отримали якийсь завдання, розшифровкки і так далі.
Тобто він там народився. Колесо історії назад не крутиться. Він цього не розуміє. Він намагається повернути колесо історії назад. Але таким чином він загострює його обертання саме вперед.
Тому я думаю, що розпочавши цю агресію 24 лютого, він фактично прискорив процес кінця того, що залишилося від Російської імперії.
Майбутнє Легіону “Свобода Росії”
Ви особисто були на передовій та говорили з військовими із легіону “Свобода Росії”. У Росії ж пропагандисти називають їх зрадниками батьківщини. Наскільки ваші очікування з приводу військових ЛСР справдилися і що ви думаєте про їхню роботу?
У мене були страхи швидше, ніж очікування. Страхи не справдилися. Був страх, бо багато хто казав, що їх взагалі не існує, що це піар-проєкт. Зрозуміло, що коли вони мене запросили, то було ясно, що вони є, але таки подивитися хотілося. Я був на трьох точках, розмовляв із людьми, це реальна організація, яка давно існує. І головне, що вона реально воює.
Другий страх був, що це такі, знаєте, наймані солдати, солдати удачі, що їм все одно, де воювати, що це пригожинці навпаки, і це теж було розвіяно. Там архітектор, дизайнер, інженер, будівельник. Тобто хлопці мирних професій, які вирішили воювати на боці України.
Так що в цьому сенсі я якось повернувся і свідчив перед своїми колегами, товаришами по медіа, що так, це люди, які цілком усвідомлено вибрали сторону, за яку воювати.
Звичайно, цікаво дізнатися, як це все влаштовано. Як я зрозумів, це три організації в одній. Фактично, це справді військова частина, яка погоджує усі свої дії з керівництвом ЗСУ, там у якомусь сенсі є лінійною частиною підрозділу української армії.
З іншого боку, це така самостійна, в тому числі ідеологічна, воєнізована команда, яка планує власні акції, вилазки. Головне, що думають про те, що буде в той момент, коли українська армія вирішить, що вона свої завдання виконала. І вони думають про те, що на той час вони мають бути настільки потужними, сильними, щоб могти самостійно йти звільняти Росію від путінської влади.
І третя частина - це бізнес, фонд, який забезпечує цю військову частину, Легіон. Я зрадів. Тобто це українці, люди, які розуміють, що це важливо, в тому числі і в Україні, показати, що якби не всі росіяни на(волочі).
Крім усього іншого, вони, наприклад, для сімох учасників привезли їхні сім'ї та добилися посвідки на проживання в Україні для дружин, діти ходять до шкіл.
Тобто вони дбають про них, як про своїх громадян. І цей фонд створив навчальний табір, і там навчають, зокрема й американські тренери. Власне, завдання фонду і вони сьогодні мене, власне кажучи, і запросили, збільшити чисельність до 5000. Я зустрічався з керівництвом у Києві, я зустрічався безпосередньо з артилеристами, з аналітиками. Дуже симпатичні люди. Можу сказати, що вони є моїми однодумцями.
Вважаю, що вони грають, крім того, що вони воюють, дуже важливу роль. Вони показують в Україні, оскільки вони перебувають в Україні, що є російські громадяни, які на стороні добра і що “одним миром мазані” — це неправильна позиція.
Українське суспільство теж виявилося не так негативно налаштоване, як це здається з Європи.
Зі мною говорили люди досить високопоставлені, які сказали, що ми розуміємо, як складно бути проти власної країни, і що кожен крок допомоги Україні ми бачимо, не сумнівайтеся, коли справа закінчиться, ми це оцінимо. Такі слова я чув. Я під враженням від поїздки, якщо чесно.
У недавньому інтерв'ю моєму колезі заступник командира “Цезар” назвав Легіон “Свобода Росії” головним ворогом Путіна. Що ви думаєте з цього приводу?
Ми не знаємо, хто з нас є головним ворогом Путіна. Можливо, цей ворог зараз десь поруч із Путіним і готує табакерку? Або підсипає отруту кудись, або миш'яку, який накопичується в організмі.
Я не знаю, звичайно. Війна вже майже два роки триває і вже виробився проти таких пафосних твреджень захисний механізм. Тобто недовіра до слів. Ми не віримо в якесь різке рішення. Ми розуміємо, що потрібні зусилля багатьох головних, не головних, щоб зламати цю машину. А коли зламається, напевно, розберемося, як кажуть, у перемоги багато батьків. А програш — сирота. Тож я сподіваюся, що настане момент, коли з того боку всі будуть говорити нас змусили, і ми виконували накази. А з цього боку кожен скаже ось я це зробив, а я це зробив. Це нормальний процес.
Чи змінив Путін цілі “СВО”
Як ви вважаєте, основна мета так званої “СВО”, як і казав Путін, залишається такою ж? Чи Путін все-таки змінив свої пріоритети? Чого він зараз насправді хоче?
Цілі, які він ставив собі на початку, він уже програв. Тобто та “СВО”, яка розпочалася 24 лютого, Путін уже програв, і жодної з цілей не досягнуто і не може бути досягнуто.
Звичайно, він змінює цілі. Виходячи з того, що в нього є головна мета — не виглядати всередині суспільства стороною, що програла, і тому він шукав нові цілі і так далі.
Знаєте, якщо спробувати уявити собі, що він досяг чогось того, чого хотів, то те, чого він реально досяг, то це перебудови Росії. Тобто Росія з країни з такою нерозвиненою демократією - суди, не зовсім справедливі, медіа не надто незалежні або там вибори не надто чесні, корупція, - з цього вона перетворилася на тоталітарну країну. Ось це йому вдалося досягти.
Йому вдалося домогтися того, що він ззовні, тобто з Європи, обмежив можливості російських бізнесменів інвестувати у світ. Тобто ізоляція. І теоретично, можливо, він цього й хоче.
Він хоче, щоб ніхто не ліз у Росію, ніхто не ліз у його право саджати своїх політичних супротивників, красти у своїх громадян.
Чому він не боїться залежності від Китаю? А боїться такої інтеграції до Європи? Бо розуміє, що Китаю все одно, чи він своїх громадян моритиме голодом, у в'язниці триматиме, вбиватиме.
Китаю потрібна економічна підпорядкованість. А все інше він ніби віддасться васалу Путіну. А світова спільнота вимагатиме, щоб дотримувалися прав людини, щоб була боротьба з корупцією. Тому можна сказати, що він досяг однієї мети.
Сьогодні Росія це ізольована від європейської спільноти країна, це країна, яка в економічному сенсі є сателітом Китаю, а в політичному сенсі є абсолютно герметичною на кшталт Північної Кореї.
Жодної мети зовнішньої, я думаю, що він не досяг. Хоча, напевно, там зараз вони часто говорять про те, що ми, ніби надбали нові території якісь.
У 21 столітті смішно говорити про захоплення територій як про цілі. Розумієте, у 19-му столітті, коли 90% економіки було пов'язане із сільським господарством, тоді це було метою.
Сьогодні це не так. Сьогодні земля без людей - це навпаки, обтяження.
Тому, на жаль, для громадян Російської Федерації, я думаю, що ізоляція Росії - це надовго. А всі інші цілі Путін прос*ав.
Хто є лідерами опозиції в Росії
Ми з вами вже поговорили про озброєну опозицію. Хочу ще зупинитися на опозиції, яка зараз є в Росії. Як ви вважаєте, хто зараз у Росії є лідерами справжньої опозиції?
Дивіться, що зробив Путін? Путін унеможливив існування будь-яких колективних акцій. Більше трьох не збиратися. Будь-яке товариство філателістів уже під підозрою. Тому сьогодні в Росії опір є через одинаків. І це дуже цікаво. Тобто мітинг із 1000 осіб неможливий, але, можлива 1000 маленьких акцій.
І тому, на мій погляд, лідерами сьогодні є художники, бо митець - це професіонал особистого висловлювання. Тобто митець не збирає колектив, він бере балончики та малює на стіні або створює дизайн якоїсь гострої провокаційної листівки, розсилає її всім поштою, щоб люди розклеювали.
Сьогодні головним елементом опору є сама по собі одна людина і те, що вона може зробити.
Тож хто з них лідер? Напевно, хтось, хто зробив найбільш яскраві висловлювання. Тобто всередині країни таке. Але є ось цей виняток на час передвиборчої кампанії, коли будуть, мабуть, призначені якісь опозиціонери. До цього треба спокійно ставитись. Тобто це неминучість ситуації. Тобто, без цього не могло бути.
Головне, щоб ми тверезо розуміли, що це означає. Що означає Борис Надєждін, який там, якщо раптом його допустять до виборів, зможе якісь антивоєнні слова говорити.
Якщо ми говоримо про майбутніх, і отут я скоріше згоден, що хлопці з Легіону більше, напевно, можуть претендувати саме на лідерство, бо це організація, це група людей.
А всередині Росії зараз ті, хто чинить опір, це одинаки, які самостійно планують свої акції. Вчора зеленкою якась жінка закидала військову частину. Тобто особисте висловлювання сьогодні є формою спротиву.
Тобто зараз зараз один у полі не воїн, якщо говорити про опозицію в Росії?
Річ у тому, що є мистецька стратегія - це сила слабкого. Найбільш яскравий, виразник цього Петро Павленський. У чому була його стратегія? Він наносив собі каліцтва, одразу показуючи владі, що вони перед ним безсилі.
Яке насильство ти можеш зробити над людиною, яка сама себе замотала в дріт, зашила собі рота, прибила мошонку до бруківки, як ти її можеш налякати? Чим? В'язницею?
Я, до речі, Сенцову розповів цю історію, коли Павленський підпалив двері КДБ, його хотіли судити по хуліганці. Він сказав: “Ні, судіть мене, як терориста, тому що Сенцов тільки хотів підпалити, і ви його засудили, а я підпалив. Тобто я вимагаю такої статті, як Сенцов”.
Це називається сила слабкого. Тобто людина, яка не боїться і каже: “Ні, ні, дайте мені 20 років”. Влада не розуміє, що з нею робити. Наприклад, багата людина, зрозуміло, у неї можна забрати гроші. У лідера партії можна відібрати партію.
А що можна зробити з цим одинаком, який не боїться сам собі рота зашивати? Тим, що його у в'язниці поб'ють? Тому ця сила слабкого це художня стратегія, яку, на мою думку, можуть взяти на озброєння і звичайні громадяни.
Повернення викрадений українських дітей
Суд у Гаазі видав ордер на арешт Путіна за незаконну депортацію тисячі українських дітей на територію Росії та Білорусі. Ви знаєте приклади, як росіяни в опозиції допомагали повернути дітей додому в Україну?
Я справді не дуже розумію, як це відбувається. Я знаю, що є люди, я навіть одну дівчину знаю, яка займається через Європу, повернення українців в Україну. Тобто вони купують квитки до кордону та з кордону їх забирають. Справді, є така організація, звичайно, вона не публічна, і нам з вами нема чого розкривати механізми її діяльності.
Що стосується взагалі цього факту Гааги. Адже зрозумійте, ось я поїхав у 2014 році [з Росії] і з 2017 року беру участь у форумі Вільної Росії.
Усім та світу, насамперед європейським політикам, казали, що Путін - це війна. Що в жодному разі не треба мати з ним справу.
І до нас ставилися як, ну зрозуміло, вони його політичні опоненти, тому вони його критикують. Та укладали договори. Тобто те, що зараз відбувається, ми сприймаємо як, те про що ми говорили п'ять років. От потрібна була така війна, щоб нам повірили.
У цьому сенсі так, це одна з перемог нашої опозиції, яка п'ять років говорила про це європейській спільноті, і тепер ми почуті.
Я сподіваюся, що в Гаазі буде якесь судилище, хоча, можливо, він, як Гітлер, застрелиться. Самогубство - це вихід для багатьох із них. Ті, хто хоче уникнути суду історії, так. Ми не можемо їх оживити і судити.
Хто може стати президентом РФ, крім Путіна
Команда Олексія Навального нещодавно опублікувала підсумки масштабного анкетування про майбутні вибори в Росії. За результатами, якщо не брати Путіна, лідирує мер Єкатеринбурга Ройзман. Що ви думаєте з цього приводу?
Я на самому початку подивився на ці запитання. Мені здалося, якось це не цікаво. Дуже багато треба зробити до того моменту, коли в нас з'явиться справжня опозиція, яка буде діяти орієнтуючись на думку людей.
Сьогодні, на жаль, ми не можемо діяти, орієнтуючись на думку людей. Люди налякані. Ми повинні діяти іноді, а може, найчастіше якраз проти думки людей.
Ми маємо переконувати. Ми маємо бути в якомусь сенсі не політиками, а місіонерами. Тобто ми маємо сформулювати це бачення і це бачення змінювати.
Тому що зараз, якщо зайнятися такою традиційною політичною діяльністю, на кшталт давайте ми дізнаємося думку людей і видамо йому якесь відображення, як завжди, на виборах політик хоче отримати якийсь якийсь результат, він намагається віддзеркалити якусь частину суспільства.
Я звичайно, радий за Женю Ройзмана, ми з ним друзі, і я теж вважаю його дивовижною людиною. Звичайно, цікаво, як йому вдається, ось йому Муратов, дві такі люди, яким вдається на межі існувати, не зраджувати самому собі і при цьому не потрапляти до в'язниці. Ніби бути в рамках законодавства і при цьому висловлювати свою думку. Це, звичайно, великий такий талант.
Коли я готувалася до нашого з вами інтерв'ю, запам'ятала одну вашу фразу, що завдання виборів - перешкодити воювати. Як підготовка до виборів у Росії і самі вибори можуть зараз вплинути на військові дії?
Вони вже впливають. Слава Богу. Тобто на час виборів військові дії стають частиною передвиборчої кампанії. Наприклад, 4 листопада планувалося висування Путіна, але при цьому мала бути перемога за взяття Бахмута, і на тлі цього Путін висувається. Вони поклали величезну кількість людей, нічого не зробили. Тобто він не схотів.
Йому потрібне якесь гарне тло для висування. Приблизно так буде весь цей час до березня, тобто до березня вони воюватимуть не для того, щоб виграти, а для того, щоб супроводжувати передвиборну кампанію подіями.
Кульмінацією буде голосування на лінії фронту, яке, відповідно, має бути.
До речі, Легіон Свобода Росії хочуть прийти на вибори, проголосувати. Вони ж громадяни Росії.
Вони мають на увазі, що хочуть зробити рейд, обіцяють прийти кудись у Ростовську область, наприклад, на виборчі дільниці з військовою технікою в повній амуніції.
Путін зробив ставку не на пропаганду, а на страх
Путін витрачає величезні суми на пропаганду. Ви аналізували те, як пропагандисти подають зараз інформацію в маси, тому що її вплив ми помічаємо в Україні і дуже багато за кордоном.
Загалом, якщо говорити про російське суспільство, Путін таки зробив ставку не на пропаганду, а на страх. Тобто ось ці ідіотські величезні терміни, які дають людям не за що. Єдиний сенс, щоб просто люди боялися зробити що-небудь, що їм за це теж щось буде. Тобто пропаганда не спрацювала.
Сьогодні існує в Росії, якщо не антивоєнний консенсус, то більшість людей, незалежно від їхнього ставлення до влади, хочуть, щоб ця війна зникла. Тож ця частина пропаганди не працює. Люди не хочуть чути нічого про війну.
Спрацював антиамериканський, антизахідний наратив. Ось дивіться, нас кривдять, до нас несправедливі, з нами воюють. Це спрацювало, причому не тільки в Росії, тому що у світі є багато країн, в яких не люблять Америку з різних причин.
Так чи інакше цей негатив знайшов благодатну нішу.
І я думаю, що це єдина перемога Путіна за весь цей час. Він сформував цю вісь зла, плюс нейтральний буфер. Тобто Іран, Росія, Північна Корея як вісь зла та нейтральні країни на кшталт раніше була Аргентина, Китай, Індія.
Отже, побачимо, як це буде надалі. Але загалом зруйнувати це дуже легко. Я спостерігав, як радянський морок розсмоктався. Я думаю, що ці люди, які піддалися цій пропаганді, як тільки кінчик голки, на якій смерть Кощія Безсмертного, зламається, то все інше справа техніки.
“Майдан-3” та цілі Росії
А що ви думаєте щодо так званої нової російської інформаційної атаки на Україну “Майдан-3”. Чи буде в Україні ще один Майдан?
Зараз відбувається так звана пауза у військових діях, тобто ні туди, ні сюди.
Починає відігравати важливішу роль внутрішня політика. У Росії - це вибори, в Україні - це традиційна критика влади. Відповідно, така увага до цього є збільшеною. Зрозуміло, що хтось повинен спробувати цим користуватися.
Насправді тут важливо не це. Я вважаю, що загроза Майдану-3, це якась умоглядна річ, але і Росія, і Україна шукають формулу перемоги, бо військової немає.
Начебто росіяни придумали, що перемога могла бути в тому випадку, якщо українське суспільство зсередини зламало позицію Зеленського. Це такий, я сказав би, напів фантастичний сюжет.
Але Україні потрібний свій сюжет із приводу перемоги. Ось це дуже важливо. Наразі важливо створити концепцію перемоги України для зовнішнього вжитку. Тобто для Вашингтона, Байдену треба допомогти. Тобто Байден зробив ставку на допомогу Україні. Нині він входить у передвиборчу кампанію. Йому треба дати інструменти, щоб він розповів, як ці гроші спрацюють на Америку в тому числі.
Через те, що нічого не відбувається на фронті, велика увага до того, що відбувається всередині країни. І зрозуміло, що для путінського керівництва - це було б найкращим подарунком, якби українське суспільство саме демонтувало власну оборону.
Багато хто говорить, що змінити щось у Росії, перебуваючи за кордоном, неможливо. Деякі росіяни звинувачують своїх співгромадян, які зараз виїхали, в зраді батьківщини. Де тут правда?
Тут все, мені здається, поки що дуже просто. Наприклад, Алла Пугачова чи Земфіра. Ось вони три роки були улюбленими культовими постатями у суспільстві.
Тобто, ви вірите в те, що вони змінилися? Вони стали зрадниками? Можливо, через 10 років це буде більш-менш успішна кампанія - показати їх зрадниками батьківщини. Але зараз це, звичайно, не так. Це їм не вдається.
Тобто ми досі маємо великий значний вплив на уми людей. Ми, звичайно, не можемо їх позбавити страху. І тому ці люди мовчать. Але той факт, що сьогодні проти путінської влади виступило більшість людей, які ще недавно, перебуваючи в Росії, визнавалися ними як сіль землі російської, це дуже важливо.
