Коли засновник Save Ukraine Микола Кулеба заходить до кімнати, його обліплює дітвора, яка не хоче відпускати його на інтерв’ю, розповідаючи цікаві історії. Команда Online.UA зустрілась із Кулебою в одному зі центрів порятунку мережі Save Ukraine, де волонтери щоденно допомагають дітям та дорослим, які постраждали внаслідок війни.
Save Ukraine повернули додому майже 230 дітей
Україна докладає неймовірних зусиль для повернення викрадених Росією дітей. Чи можна говорити про те, що Save Ukraine є організацією, яка змогла повернути найбільшу кількість наших дітей додому?
Save Ukraine не є єдиним фондом, але, мабуть, ми повернули найбільше дітей. Тому хочемо подякувати всім організаціям, які долучилися до цього процесу, бо є такі, що фактично повертають, але не комунікують на цю тему.
Наш фонд повернув уже майже 230 дітей, які були депортовані, викрадені, примусово переміщені з окупованих територій, із території Росії.
До речі, 64 дитини з цих майже 230 — це діти-сироти, які були або викрадені, або примусово переміщені, або знаходилися в сімейних формах виховання чи прийомних сім’ях, або під опікою. Тобто ми можемо надати цю статистику.
Починалося все з того, що наші евакуаційні команди, які працюють в зонах бойових дій, після звільнення територій спочатку Харківщини, потім Херсонщини, почали отримувати повідомлення про зниклих дітей. І далі ми почали розбиратися, як вони зникли, що відбулося.
Вивчаючи цю тему, ми побачили, що це були такі примусові вивезення дітей на територію Росії навіть під дулами автоматів, а більшість випадків — так звані “табори” відпочинку.
З Харківщини дітей вивозили в Росію, з Херсонщини більше в Крим вивозили. Але після деокупації території цих дітей росіяни просто не повернули. І таких повідомлень були сотні.
Ми одразу ж розпочали наші місії порятунку дітей і повертали групи спочатку по 10 дітей, потім 20 і більше. На початку це ще було можливо, але потім почало ставати дедалі важче. І нам вдалося все ж таки не тільки повернути цих дітей, але задокументувати ці воєнні злочини, бо ми співпрацюємо також і з правоохоронними органами, і з Міжнародним кримінальним судом з самого початку.
Дивіть також документальний проєкт Online.UA “Понівечене дитинство” про викрадення Росією українських дітей:
Життя дітей в окупації
Ви повертаєте дітей з окупованих територій, з населених пунктів, які на лінії вогню ворога. Які історії цих дітей вас вражають найбільше?
З самого початку ми бачили, що як тільки росіяни окупували території, то, звісно, певний час вони виявляли тих, хто не згоден з режимом. І оцих незгідних вони почали просто знищувати. Людей кидали у в'язниці, допитували, розстрілювали або вичавлювали просто з цієї території для того, щоб вони зникли.
Бо для росіян дуже важливо, щоб не було людей, які не погоджуються з ідеологією ворога чи не сприймають окупацію територій. Наприклад, окупація Ірпеня, Бучі, інших населених пунктів поряд тривала ж не так довго, але за цей короткий період часу сотні людей було просто по-звірячому вбито. Багато зазнали тортур. І це відбувалося на всіх окупованих територіях, бо туди одразу заходять російські солдати, ФСБ, які виявляють цих людей і знищують населення.
Друга категорія людей — це залякані люди. І ще одна група — це так звані колаборанти, які почали співпрацювати. Можливо, хтось із них очікував на прихід росіян. А комусь просто байдуже, кому служити, головне — щоб була змога заробляли гроші. Знаєте, ті, хто готовий служити Гітлеру, Сталіну — їм байдуже, головне, щоб був хазяїн. І от такі люди, як правило, стають колаборантами і починають співпрацювати з ворогом.
Тому з самого початку росіяни освоювалися, розчищали ці території, залучали тих, хто хоче працювати. А потім вже руки доходили до дітей. Завозили тонни російських підручників і спершу почали заохочувати тих вчителів, які раніше працювали, щоб вони почали дітей навчати за російськими програмами. Потім починали залякувати, адже багато сімей не погоджувалося відправляти своїх дітей у цю ж саму школу, але тепер з російською програмою.
Один з перших випадків, який ми почули, був від дівчинки з Херсонщини, яка навчалася в українській школі в онлайн-форматі. Коли окупанти дізналися про це, заарештували батька і почали катувати. Вони його допитували, мучили просто... І розповсюдили це по тій території, щоб усі розуміли.
Почалися погрози, що коли твоя дитина не піде навчатися до місцевої школи, ми тебе позбавимо батьківських прав і дитину відберемо, бо ти не даєш своїй дитині можливості навчатися. А школа тільки російська. Для того, щоб твою дитину відправити в школу, ти маєш отримати російський паспорт. І таким чином відбувається русифікація українських дітей, підкорення наших громадян, які живуть там.
Знаєте, коли ми повертаємо сім'ї, дітей, звісно, з кожним спілкуємося. І в нас є сім'ї, які півтора року просто не давали дітям можливості вийти з будинку. А якщо діти й виходили гуляти, то не десь по селу, а в дворі. Або вночі, або пізно ввечері, бо можливі сильні обшуки, допити…
Уявіть собі: зупиняється на вулиці в селі купа військових на декількох машинах. Вони висипають на вулиці, стукають у кожен двір. Якщо не відчиняють — можуть виламувати двері, заходити, ритися в одязі, все перевіряти: документи, телефони, фотографії в телефонах. Тільки щоб знайти хоч якісь докази твоєї української ідентичності. Але сім'ям зразу сказали: щойно вони спробують покинути цю територію, одразу будуть заарештовані, а дітей відберуть. Саме тому цим сім’ям так важко сьогодні виїхати з окупованих територій або з Росії. Вони реально бояться.
Буквально минулого тижня ми спілкувалися з дитячим будинком сімейного типу, в якому виховується 10 сиріт. Двох нам вдалося повернути, але вісім там залишилися. Прийомна мама боїться їхати виїжджати, боїться, що її заарештують, що дітей відберуть. Вона боїться дуже багатьох факторів. У тому числі боїться російської пропаганди, яка всюди їм розповідає про нацистів, які будуть їх допитувати.
У тій тотальній ворожій пропаганді і в тому промиванні мізків є дійсно випадки, які просто шокують. Випадки насильства, покарання дітей, жорстокого ставлення до них і навіть вбивства.
Дівчатам пропонують і хлопцям також їхати до Москви вчитися. Інші діти розповідали, що їх масово возили до Москви на декілька днів. Під час цих екскурсій вони брали участь у різних заходах, конференціях, де були присутні російські політики-пропагандисти.
Одна дівчинка розповідала, що їздила в Москву на 4 дні. Жили вони в Підмосков'ї, рано-вранці прокидалися, їхали на конференцію до пізнього вечора, і серед багатьох політиків, які приходили їм читати лекції, вона згадала колишнього президента Мєдвєдєва і пропагандиста Соловйова. Уявіть собі, що ці просякнуті просто ворожістю до України люди можуть говорити українським дітям!
Буквально вчора дитина, яка повернулася з окупованої території Херсонщини неподалік від лінії розмежування, свідчила, що російські військові знищують всю інфраструктуру й будівлі. Під'їжджає танк і або пострілом, або так руйнує будинки, щоб коли українська армія звільнятиме ці території, українському солдату не було де ховатися, не було де жити, особливо зараз, у зимовий час.
За цими свідченнями, з території не можна виїхати ні автомобілем, ні навіть велосипедом. Уявіть, зима, мінусова температура, а сім'я має пішки виходити. Вони розповіли, що навіть коли йшли пішки, їм стріляли вслід. По суті, для того, щоб залякати і їх, і всіх інших, хто спробує вийти з цього населеного пункту.
Їм треба залишити на цих територіях максимум цивільного населення й дітей, щоб завадити українській армії наступати. Це тактика росіян сьогодні.
Українських дітей лякають нацистами
До речі, багато дітей розповідають історії, що вони боялися повертатися в Україну, адже були впевнені, що тут їх будуть допитувати нацисти. І це діти віком 10, 12 років розповідали нам, що їм розказують росіяни у своїх школах, у засобах масової інформації.
Важко уявити стан дитини, до якої приїжджає мама чи сестра і каже: “Поїхали в Україну”. А дитина в 10 років каже: “Ні, я не поїду, я боюсь. Мене ж вб'ють нацисти”.
Іще одна історія. Десятирічна дитина з інтернату на окупованій території була розділена з мамою. Ми допомогли цій мамі забрати свою дитину і повернути її в Україну. Я зустрічав цю сім'ю на вокзалі і спілкувався з ними.
Уявіть собі моє здивування, коли цей хлопчик через кожні 2-3 хвилини проголошував «Єдіная Расія». Я не міг зрозуміти, що це? Запитав дитину: “А який ти подарунок хочеш? Можливо, Lego?” Відповідь — «Єдіная Расія».
Я не міг зрозуміти, чому десятирічний хлопець виголошує назву партії Путіна. А мама пояснює: “Це він постійно. От ми їхали з ним, і він постійно — «Єдіная Росія»”. Говорить, що в цей інтернат приїжджали представники партії, дарували дітям цукерки, Lego. І по суті постійно прошивали їх цією назвою. От що відбувається на окупованих територіях. І ця маленька дитина в 10 років говорила «Єдіная Расія» постійно.
Що потрібно з цією дитиною робити? Ми ставимо собі це питання, тому зараз разом зі спеціалістами зайнялися розробкою програми реіндоктринації цих дітей, повернення їх до свідомості, до українського суспільства.
Таким, як цей хлопчик, який був просто прошитий цією російською пропагандою, звісно, ми маємо дати всю любов, всю турботу. Ми сьогодні працюємо з професіоналами, як можна мозок дитини повернути до української дійсності.
Бо те, що здійснювали по відношенню до цієї дитини — це знущання. Це психологічне насильство так само і для тисяч чи сотень тисяч інших дітей, які змушені сьогодні жити в окупації і бути заручниками там.
Скільки дітей втратила Україна за 10 років війни
Росія вказує, що вона “евакуювала” 744 тисячі наших дітей. Насправді зараз Україна змогла офіційно встановити лише 19 546 випадків викрадення. Чому така різниця?
Ми маємо правильно артикулювати те, що відбувається з населенням. Бо сьогодні звучать різні цифри, і треба розуміти, що війна триває 10 років, значить ідеться про мільйони людей. За моїми підрахунками, Крим, Донбас, нові території — це близько півтора мільйона дітей.
Від 15 до 20 % дитячого населення України опинилися за 10 років під владою Росії. Тільки в Криму жило близько півмільйона дітей. На Донбасі був мільйон дітей, дві третини з них опинилися в окупації одразу в 2014 році.
Скільки з них переїхали на територію України чи інші країни — цієї статистики немає. Але підрахувавши статистику з окупованих територій під час повномасштабного вторгнення, ми можемо говорити, що понад мільйон дітей опинилися під владою росіян або в окупації, або депортовані до Росії.
Друга публічна цифра, яку ми отримали від російської сторони — це 744 тисячі дітей, які були зареєстровані після повномасштабного вторгнення. Звісно, що ми можемо сьогодні, оскільки це Росія, сумніватися в правдивості і цієї цифри. Що це може бути не 744 тисячі, а 500 тисяч, але це все одно дуже велика цифра.
Ми не знаємо сьогодні, скільки тисяч дітей проживає на окупованих територіях, бо цієї цифри немає. Але ми можемо говорити про приблизні дані, скільки дитячого населення було втрачено за 10 років. Саме втрачено, бо вони ростуть сьогодні як росіяни. Вони змирилися, багато з них вже виросли…Вони стали дорослими, які сформувалися або в окупації, або на території Росії. Ця цифра сягає близько 20 тисяч.
Це тільки ті, що Україні вдалося ідентифікувати. Принаймні є списки дітей, які десь зникли. І хоча місце перебування багатьох із них невідоме, та їх шукають Але буде великою помилкою говорити тільки про ці 20 тисяч. Ми маємо говорити про всіх українських дітей, які є або заручниками, або вигнанцями, або депортованими, або викраденими.
Росіяни катують дітей на окупованих територіях
Є інформація, що Росія здійснює тортури над нашими дітьми, яких нібито “рятує”. Чи є у вас конкретні приклади таких ситуацій?
Буквально вчора ми повернули ще одну дитину, і те, що ми дізналися, знову нас шокувало. Кожна повернута дитина є свідком злочинів. Причому багатьох злочинів. Особливо ті, які живуть на окупованих територіях. Ми дізнаємося, як діє окупант, як цькує.
За будь-який прояв своєї української ідентичності сім'я або дитина може бути суворо покарана. За те, що в когось у телефоні знайшли просто якісь фотографії або українські тексти чи музику — будь-що, що стосується України. У нас є випадки, коли дітей фізично карали. Коли дітей відбирали у батьків, садовили у в'язниці, допитували, катували струмом!
І після того батькам такої дитини казали, що якщо вона залишиться на цій території, буде ще гірше. Батьки мають свою дитину прибрати взагалі з цього місця. Причому куди прибрати — це проблема батьків.
Але окупанти дуже бояться, щоб діти й дорослі на цих територіях залишалися українцями. Вони хочуть залишити тільки тих, хто підкорюється, хто готовий слідувати їхній пропаганді. Їм байдуже, це дитина чи дорослий. Тому діти, яких ми повертаємо, можуть вам багато розповісти.
Наприклад, в Україні зараз знаходиться хлопчик, якому вони в 17 років виготовили свідоцтво про народження і віддали йому в руки, а він відмовився до цього. Він казав, що не хоче отримувати російське громадянство. Він рве це свідоцтво про народження у них на очах. Він декілька разів за це був в ізоляторі. Десь близько двох тижнів за весь цей час він провів один, без вікон, без харчування, тобто то три дні, то чотири дні, просто за непокору. За те, що він відмовляється бути громадянином Росії.
Вони вдруге виготовили йому свідоцтво про народження. Показали: дивися, ось тобі, твоє свідоцтво, ми тобі його не віддамо, воно буде в твоїй особовій справі. Йому було 17 років, а вони сказали: а тепер отримуй російський паспорт. Він відмовляється знову. Вони кажуть: дурний, ти можеш отримати там 100 тисяч рублів допомоги! Тобто в Росії є ціла програма, спрямована на русифікацію українських дітей, взагалі всього населення, і також є заохочення, фінансові заохочення.
Тобто, якщо дитина отримає російський паспорт, вона отримає фінансову винагороду. А ця дитина — сирота, каже, я не буду. І він відмовився від російського паспорта.
Якщо діти навіть мають батьків, а таких у нас випадків дуже багато, і навіть після деокупації залишилися там заручниками, росіяни нікого з них не намагалися відправити назад, знайти їхніх батьків. Навпаки, вони всім їм пропонували отримати статус сироти і за це отримати винагороду. Якщо дитина погоджується, її “роблять” сиротою, після чого вона отримує сертифікат на житло, яким можна скористатися по досягненню 18-річного віку.
Але сума того сертифікату настільки мізерна, що за неї можна придбати житло хіба десь за Уралом в якомусь селі. Покинути своє житло і жити там.
В Росії дуже велика проблема з населенням. У них демографічна криза. Уявіть собі, Росія в 13 разів більша територія, ніж Україна. А за населенням вони більше тільки в 3 рази. Тому вони дуже зацікавлені в українському населенні.
Як Росія змусила тисячі наших дітей воювати проти України
Сьогодні мільйони українців з 2014 року опинилися в заручниках, стали вигнанцями чи депортованими на територію Росії. А з них більше мільйона — це діти. Багато з них живе в Росії. Велика частина залишається в Криму та на інших окупованих територіях.
Більшість із цих дітей паспортизовані, вони отримали російське громадянство. І за ці 10 років багато хто з них вже виріс і з зброєю в руках воює проти України. Бо це стратегія Путіна. Ця стратегія була й раніше, в Османській імперії чи в монголо-татар. Путінська Росія нічим не відрізняється.
Вони так само сьогодні викрадають українських дітей, депортують, індоктринують і вживляють ген ненависті до всього українського. Це дуже легко зробити з дітьми, бо в школі, їй постійно розповідають постійно про велич Путіна, велич Російської імперії, про те, що Україна — це взагалі нічого, її не існує.
Ми повертали таких дітей, які казали, що України вже немає. Вони були впевнені в цьому, бо їм розповідали через свої підручники, через систему навчання, що тільки будучи частиною Російської імперії, дитина зможе мати щасливе майбутнє. Що Росія насправді не агресор. Ви це знайдете в російських підручниках. Агресори — це всі, хто навколо Росії: Україна, Америка, Європа.
А Росія – “жертва”, вона захищається, вона не нападала на Україну. А потім дітям розповідають, що взагалі престижно бути військовим. От якщо ти хочеш дійсно стати героєм, ти маєш отримати військову професію. І в школах кожній дитині одразу вкладають у руки автомат. Її не тільки навчають користуватися зброєю, але їй налаштовують проти України.
Щоб через декілька років ця дитина зі зброю пішла вбивати українців?
Я вам більше скажу. Десятки тисяч людей, мобілізованих з Донбасу і Криму, були школярами 10 років тому. Десятки тисяч, які сьогодні воюють. Яких індоктринували або русифікували, налаштували проти України, зробили з них російських військових. І вони сьогодні прийшли зі зброєю вбивати українців. Якщо ви запитаєте, чому, вони скажуть — так: “Ми звільняємо ісконно-руські території. Ми з нацистами воюємо”.
Це російська пропаганда. Це те, що робить сьогодні путінська Росія з українськими дітьми. Це справжня мета Путіна. І це є геноцидом. Це буде доведено.
На жаль, світ спить, щоб довести це сьогодні. Бо від нього залежить, зможемо ми врятувати цих дітей, чи ці діти загинуть в Україні як російські солдати.
Нам потрібно це зробити: довести геноцид і зупинити цю війну заради наших дітей. Заради того, щоб повернути викрадених Путіним дітей. Заради тих дітей, яким промили мізки. Яких зробили, по суті, зомбі. Які вірять в ту російську пропаганду, яка отруїла їхні мізки. І вони сьогодні приймають рішення битися з Україною. Це є геноцидом.
Росія “трофеїть” українських дітей
Можливо, вам відомі випадки, коли Росія змушувала наших дітей здавати кров для російських військових, чи може про інші медичні втручання?
Знаєте, з тою ненавистю, яку ми сьогодні можемо бачити в соціальних мережах, росіяни відкрито висловлюються, і не тільки в соціальних мережах, а навіть по російському телебаченні, політики розповідають, що українці заслужили того, щоб бути вбитими. І не важливо, діти це чи дорослі — їх треба знищувати.
Тому на цьому тлі я навіть не сумніваюся, що в Росії є певні організації, групи, які роблять бізнес, продаючи органи. Про переливання крові я не можу вам сказати. У нас немає підтверджених фактів.
Але я розумію, що все може бути, ми дізнаємося про ці злочини, так само, як ми дізнавалися про злочини фашистської Німеччини по відношенню до євреїв, до українців, до тих, хто перебував в полоні.
Після того, як я побачив, що відбувалося в Бучі, в Ірпені, у мене немає навіть жодних сумнівів, що сьогодні на окупованих територіях наші військові, діти, наші сім'ї, можуть бути використані для проведення будь-яких досліджень. І йдеться не лише про кров, але й органи і так далі. Для росіян це просто бізнес.
Уявіть собі, дружина Миронова (російський політик Сергій Миронов — ред.), по суті, керівника путінської партії, в якої він уже четвертий чоловік, а вона в нього там уже п'ята дружина, їде на Херсонщину і краде дітей. Вони візьмуть українську дитину із сиротинця, і сьогодні в Москві ця дитина українська, маючи вже громадянство Росії й інше прізвище, виховується в цій сім'ї.
Що це для цієї сім'ї? От для мене це трофей. Просто він, знаєте, як зброю чи шматок чогось там забрав собі цю дитину. От яка мета? Я не розумію мотивацію цієї людини, окрім цієї.
Яка може бути мотивація, якщо ви ненавидите Україну, ви її просто вбиваєте. Ви прийшли, щоб знищити українське населення. І ти забираєш українську дитину. Для чого? Ну яка мета? Щоб похизуватися цим. От дивіться, в мене є трофей, я вирощую. Це ж не з любов'ю, розумієте?
Я “рятую”… ?
Окей, рятую, але кого? Як об'єкт чого? Це не може бути мотивація з любові. Це мотивація з ненависті. Навіть якщо він говорить “я рятую від нацистів”, це що? Бо для мене усиновлення дитини — це акт любові. Для того, щоб цю дитину зробити щасливою в моїй родині. Без якихось політичних чи інших підтекстів.
А тут цю дитину, забирають з України, як трофей. Так, щоб її врятувати, але це трофей. Тобто так само, як Путін погладжує Марію Львову-Бєлову (уповноважена при президентові РФ з прав дитини — ред.), злочинницю, і каже, що вона молодець. Бо ще одну викрадену з Маріуполя дитину вона забрала в сім'ю, а інших пороздавала по сім'ях своїх знайомих.
Росія бачить українських дітей росіянами
А у цього хлопчика є законні опікуни в Україні. І таких випадків багато. Це просто відомий випадок, тому що це Марія Львова-Бєлова. А як повертати таких дітей?
На жаль, механізмів повернення таких дітей сьогодні немає. Дітей, які були в інтернатних закладах, Росія викрала і змінила їхніх законних представників. А дітей, які перебували в сім'ях, вона змусила отримати російські документи і переоформити це по російському законодавству.
Саме тому я багаторазово звертався до міжнародних організацій, до ООН, щоб вони допомогли сьогодні розробити інструменти повернення українських дітей. Перш за все, ми маємо їх ідентифікувати. Ми маємо зрозуміти, де кожна така дитина знаходиться. Не тільки ті діти-сироти, а їх більше чотирьох тисяч, які залишились в окупації або були вивезені в Росію. Але й ті діти, які стали сиротами.
Скільки маріупольських дітей стали сиротами і скількох було вивезено, бо їхніх батьків було вбито? Ми не знаємо. Ми не знаємо, де вони. І ось тому нам потрібна міжнародна спільнота, яка б нам допомогла встановити, де ці діти знаходяться. Щоб дала нам зрозуміти, принаймні, масштаб проблеми.
Я вам скажу, що за моїми приблизними підрахунками, оскільки я моніторив ситуацію, будучи дитячим омбудсменом, це десятки тисяч дітей. Десятки. Це може бути три-чотири десятки тисяч дітей, які опинилися без законних представників за останні десять років.
Це ті сироти, які були сиротами і які стали сиротами в силу того, що агресор прийшов на українську землю і вбив їхніх батьків або ув’язнив. Але росіяни дали цим дітям статус сироти, зробили з них російських дітей, і далі вже як російські діти вони або перебувають у сиротинцях, або влаштовані в російські сім'ї. І ми про них нічого не знаємо.
Це наше право як держави знати про цих дітей. Наше право піклуватися про них. Це наше право, щоб наші діти жили на нашій землі. Наше право, щоб ми зростили їх як українських дітей. Але попри це право агресор прийшов з метою знищення України як держави, як нації.
І зрозуміло, сьогодні розмова з агресором щодо цього неможлива. Тому що я брав участь в Мінських перемовинах. Там піднімалися питання дітей. Це неможливо, коли агресор говорить: “Ні, це російські діти”. Коли радник Путіна, який очолював перемовини на початку війни з Україною, офіційно заявив, що українська земля належить російським дітям. Про що ми говоримо? Як за цих умов, за цих обставин можуть бути перемовини з агресором?
Але це вже умова агресора: ми бачимо вашу землю як землю для російських дітей. Ми бачимо ваших дітей як російських дітей. Вони мають всі стати російськими дітьми.
Як за цих умов ми можемо звернутися до агресора і казати — “віддайте наших дітей”? Я на початку війни був ще наївним, звертаючись до міжнародної спільноти і просив — поверніть наших дітей. Я вже з цим навіть не звертаюся, а прошу: принаймні визнайте, що Росія робить геноцид і допоможіть принаймні встановити, де ці діти.
Світ повинен визнати дії Росії геноцидом
Чому світ не чує?
Я бачу як держава зараз нарощує ці комунікаційні зусилля, але на жаль цього недостатньо. Це не є той рівень комунікації, який дозволить переконати міжнародну спільноту, що це насправді є геноцидом.
Сьогодні весь світ, ми говоримо не загалом, а по кожній країні окремо, вони перш за все зайняті вирішенням своїх проблем. Дивіться, Сполучені Штати зайняті виборами і вирішенням проблеми Ізраїлю. Так, Україна займає певне місце в політиці Штатів, і це серйозне місце, але ми недостатньо комунікуємо це питання.
Як на мене, ми маємо більше просувати питання викрадених дітей. З початку війни переважна більшість комунікацій була направлена на «дайте нам зброї, ми хочемо відвоювати територію». Що є правдою, але для чого? Для чого зброя? Для чого території? Це наше населення, це наші люди. І це не тільки те населення, яке сьогодні на окупованих територіях, а те населення, яке змушене було або тікати в бік Росії, або їх примусово депортували.
Але нам потрібні сьогодні ці комунікації на міжнародній арені, щоб довести геноцид, щоб показати, що це українські люди, і ми хочемо їх повернути. Нам потрібні і фінанси, і зброя, і все для того, щоб відвоювати у ворога наших дітей. І допоки кожна дитина не буде повернута на українську землю, ми не маємо зупинятися.
Які основні кроки, щоб достукатись? Тому що фактично допомагати нам, коли є реальна проблема, — це обов’язок Міжнародного Червоного Хреста, ООН.
Ви знаєте, я минулого року спілкувався з деякими представниками ООН, які займаються питаннями або проблемами зникнення певних видів метеликів в різних країнах. І ви знаєте, коли я це чув, мене розривало зсередини. Я поважаю їхні зусилля з порятунку метеликів. Але я ніяк не можу поставити на одні ваги знищення українських дітей і зникнення метеликів в якійсь країні.
І для мене наша комунікація має будуватися на тому, ми подумаємо разом про метеликів, але спочатку варто думати про тих українських дітей, які знищуються сьогодні. І це має бути основою комунікації. Її має бути багато.
Ми сьогодні в інформаційному полі цих країн дуже слабо звучимо в силу інших причин. Я не буду зараз їх розбирати. Але це має бути досить агресивна комунікація. Бо кожна сім'я, хоч в Європі, Америці чи Китаї розуміє дитячу проблему, бо майже у кожної сім'ї є дитина. І їм треба пояснити, як це було б по відношенню до їхніх дітей.
От на початку війни, коли я виступав у Конгресі, пояснював: дивіться, ви зараз у Вашингтоні. Уявіть собі (а тоді російський солдат стояв в Ірпені, в Бучі), що в передмісті Вашингтона стоїть ворог. Росіяни. І вони вбивають ваших дітей. І вони хочуть зайти в Вашингтон, вашу адміністративну столицю, для того, щоб знищувати вас і ваших дітей. А на захоплених територіях вони перетворюють ваших дітей на російських. Якою буде ваша реакція на це? Так допоможіть нам! Будь ласка, сприймайте це, як своє власне горе.
Знаєте, я колись з головою Сенату одного з Штатів спілкувався. Він приїздив до України. І коли я йому розповідав про ці випадки депортації дітей, яких ми повертаємо, він він з сльозами на очах сказав: “У мене 16 онуків. Я навіть не уявляю мою реакцію, якщо не дай Боже, хтось би доторкнувся хоч до одного з них”. Це поважна людина у віці. Він стояв, плакав, бо це торкнулося до його серця.
Наша комунікація має бути такою. Ми маємо торкнутися кожного серця. І для цього нам потрібні цілі інститути, які будуть займатися цим питанням, які будуть уповноважені розробляти ці стратегії, щоб достукатися до міжнародної спільноти, і щоб це спрацювало.
Ви сказали, що нам потрібно достукатися до кожного серця за кордоном, аби повернути всіх наших дітей. Я впевнена, що вам є що сказати міжнародним спільнотам, кожному, кожній людині за кордоном, щоб вони допомогли повернути кожну нашу дитину додому.
Ми бачимо їхні травми кожного дня. Ми знаємо, наскільки вони зазнали знущань, наскільки ця війна є вбивчою для наших сімей, наших дітей… Скільки з них втратило своїх батьків…
Тому основний меседж для міжнародної спільноти — допоможіть нам заради наших дітей виграти цю війну. Допоможіть нам врятувати наших дітей, повернути наших дітей. Визнайте те, що чинить Росія, геноцидом українського народу.
