Перемозі Емануеля Макрона у президентській гонці у Франції радіють в українському сегменті соціальних мереж. Не приховують свого задоволення і європейські політики. Проте перед новим лідером Франції постає чимало проблем, які складно буде вирішити виключно за рахунок харизми, пише політолог Євген Магда в своїй статті для ONLINE.UA.
Емануеля Макрона не можна назвати "людиною нізвідки", проте і на статус ветерана французької політики він не тягне. Лідер руху "Вперед", якому доведеться доводити свою спроможність під час парламентських виборів у червні цього року, виглядає вправним політичним серфером, який зумів опанувати хвилю громадських настроїв у Франції. Він довів, що можна провести технологічно вивірену кампанію та відтіснити колишніх фаворитів. П’ятирічка Франсуа Олланда добігає кінця, президент-соціаліст розчарував французів неспроможністю вирішувати внутрішні проблеми, власне, завдяки яким до фіналу президентських перегонів пробилися Макрон та Марін Ле Пен, а представники системних партій – "Республіканці" та соціалісти – змушені зосередитися на підготовці до парламентської кампанії.
Законодавство П’ятої республіки відводить обмаль часу для передачі владних повноважень. За тиждень Емануель Макрон вступить на посаду, де йому доведеться конвертувати досвід інвестиційного банкіра та міністра економіки у вирішення численних проблем розвитку країни зі славетною історією та потужними амбіціями. Атака хакерів на виборчий штаб Макрона та поширення його листування на Wikileaks стали предметом розслідування французьких правоохоронців. Ці дії виглядали жестом відчаю з боку Кремля, для якого кібератаки – вагомий інструмент впливу на демократичні процеси у західному світі.
Читайте також: Павутиння Путіна: хто наступна жертва?
Швидке визнання своєї поразки лідером "Національного фронту" Марін Ле Пен не повинно вводити в оману. Це – елемент високої політичної культури, притаманної Франції, та тактичний крок, адже Ле Пен отримала високий результат – її підтримала третина виборців. Вона тим самим спростувала припущення про маргінальність свого політичного проекту та зосередиться на парламентській кампанії – звідси і оголошення про опозицію Макрону.
Хоча Ле Пен називають (і небезпідставно) "кандидаткою Путіна", дозволю собі припустити, що Кремль під час президентської кампанії вів більш складну гру. Ле Пен своїми заявами мала сприяти радикалізації французького суспільства та консолідації його правої частини не стільки навколо себе, скільки навколо Франсуа Фійона. Тому "Пенелопагейт" (скандал з фіктивним працевлаштуванням власної дружини) коштував тих кількох відсотків, що не дозволили вийти у другий тур. Формула "шерше ля фам" у Франції спрацювала під час других президентських перегонів поспіль: минулого разу через секс-скандал від участі у виборах відмовився Домінік Стросс-Кан. Не варто переоцінювати і передвиборчі заяви Макрона, який обіцяв примусити Путіна поважати його позицію: станом на сьогодні він у кращому випадку продовжить лінію Олланда у відносинах з Росією.
Перемогу Емануеля Макрона з полегшенням зустріли у Європейському Союзі, хоча на фінішній стадії виборчої кампанії той і закликав до здійснення реформ всередині ЄС, без яких на спільноту може чекати Frexit. Зауважимо, що нинішній французький президент-елект має не лише потужний мандат довіри, але і простір для політичних маневрів. Проте у відносинах з Німеччиною Франція навряд чи робитиме різкі рухи, адже цей альянс сьогодні значною мірою уособлює стабільність на континенті.
Що дасть перемога Макрона Україні? Наївно вважати, що вона призведе до прориву у двосторонніх відносинах, адже наша країна за роки незалежності ніколи не була для Парижу стратегічним партнером. Збереження Нормандського формату – данина існуючим політичним реаліям та тактична пауза напередодні осінніх виборів у Німеччині. Задля того, щоб перемога Емануеля Макрона виявилась чимось більшим, ніж незгодою з планами Путіна щодо Франції, офіційному Києву доведеться докласти чимало зусиль.
Євген Магда, спеціально для ONLINE.UA
