Дар’я Васильченко із позивним “Сальвія” вже понад рік командує взводом аеророзвідки 23 окремого батальйону спецпризначення.
З 2014 року “Сальвія” готувалася до повномасштабного вторгнення і знала, що на Криму Росія не зупиниться. 24 лютого 2022 року мала йти у військкомат підписувати контракт з ТрО, але вирішила одразу мобілізуватися. Спочатку був Київ, згодом Донбас. І вже більше року воює на Бахмутському напрямку.
“Сальвія” розповіла online.ua, як командує взводом, про гендерні стереотипи в армії, чи потрібна мобілізація жінок, скільки дронів не вистачає війську та що треба Україні для перемоги.
“Сальвія” проводить збір 500 тис грн для свого підрозділу аеророзвідки на дрони, антени, ремонти автівок, комплектуючі для FPV. Задонатити на банку можна за посиланням.
Я не хочу бути тягарем для команди
Я зрозуміла, що повномасштабне вторгнення неминуче, коли росіяни окупували Крим. Відтоді розпочала підготовку до захисту своєї країни.
Спершу мала зрозуміти, чи є від мене якийсь толк на фронті, тому почала навчатися тактики ведення бою. Ще ходила на курси з парамедицини.
Після навчання я зрозуміла — це не просто романтична мрія вступити до війська. Я не хотіла бути тягарем для команди, а збагнула, що можу приносити користь. Я чекала свого часу. 24 лютого 2022 року не сумнівалася у тому, що маю робити. Я взяла свої речі та пішла до частини.
Дар’я “Сальвія” Васильченко
Командирка взводу аеророзвідки 23 ОБСП
Ставлення до жінки в армії
Я не скажу, що відчувала в армії скепсис стосовно того, що дівчина. У мене всі адекватні та освічені люди.
У колективі немає стереотипно-думаючих індивідів, які б могли висувати претензії, недовіру, або скарги. В армії дівчата викладаються на повну. Кожна — фахівчиня у тій галузі, в якій працює.
Можу описати тільки одну ситуацію, яка у мене виникла. Більше схожих не було.
Хлопці щось майстрували у вільний час від бойових завдань. Один з них мене запитує: “Даша, а ти не знаєш, де лобзик по дереву?”. Я не встигла відповісти, як інший каже: “Що ти її запитуєш, звідки вона знає?”.
Я відповіла, що знаю все, що у мене є на складі. З того часу, вони зрозуміли, що я розрізняю, який інструмент по металу, а який — по дереву.
Якщо цивільні мають упередження щодо жінок-військових, то нехай собі думають все, що завгодно. Боже, нам своє робити.
Людям, які приділяють службі всю свою душу і сили — байдуже на те, що про них думають. Вони роблять свою справу.
Поради для жінок, які хочуть мобілізуватися
Мобілізація зачепить абсолютно всіх. Навіть тих, хто ховається від неї. Наївно думати, що можна десь відсидітися. Не важливо — це чоловік чи жінка з військовою спеціальністю.
Війна завтра не завершиться. І через рік теж. Ми зазнаємо втрат, тому хтось має прийти нам на заміну. Це можуть бути, як жінки, так і чоловіки.
Перша порада жінкам, які хочуть вступити до лав ЗСУ — не романтизуйте війну. Не думайте, що зараз підете в армію, вам дадуть красиву форму, і буде класно. Ні, дівчата, красивого нічого вже не буде. На фронті вмикаєш на повну всі свої потужності інтелекту та фізичної сили.
Дар’я “Сальвія” Васильченко
Командирка взводу аеророзвідки 23 ОБСП
Перед тим, як мобілізуватися спробуйте пройти декілька вишколів на фізичну, емоційну та інтелектуальну підготовку.
Якщо це витримаєте і зрозумієте, що зможете у такому темпі пахати не три тижні вишколу, а рік, два, три — взагалі без питань. Будь-яка спеціальність — ваша, хоч кулеметниця. Якщо зрозумієте на етапі вишколу, що не стягуєте, тоді не варто мобілізуватись.
Також, якщо ви хороша бухгалтерка, діловодка, тоді ласкаво просимо — це дуже необхідна спеціальність в армії.
Адже нам потрібні не тільки медики, кулеметники, танкісти та гранатометники. Є ще багато тилових професій, без яких ми не отримаємо в окоп ні води, ні їжі.
Спробуйте у мирному місті пройти вишколи і відчути свою спроможність, щоб зрозуміти, яка спеціальність вам підходить.
Яким має бути професійний командир
У першу чергу, командир — це адекватна, розуміюча та чуйна людина, яка відчуває свій особовий склад. Хороший командир доручає такі завдання, які під силу виконати військовим з огляду на їхні навички, вміння та здібності.
Це має бути сильна та стійка людина, тому що інколи доводиться приймати важкі рішення.
Необхідно розуміти, що твої хлопці можуть отримати поранення, або, на жаль, загинути. Потрібно бути готовим до спілкування з близькими загиблого, і пояснити їм, чому та як це сталося. Тобто командир має бути стійким, сильним і розумним, тому що без клепки у голові нічого не вийде.
Командири мають змінюватися — це нормальна процедура. У нас майже усі виховані з солдатів, молодших сержантів. Вони приходять з новими ідеями, які добре сприймає наше керівництво та не ставить їм палки в колеса. У командирів є простір для розвитку та втілення своїх ініціатив.
Добре було б, що б ті командири, які сидять занадто високо, відчули, що відбувається на передовій. Тоді багато чого можна було б зробити краще. Моя пропозиція, що б командири “повище” були ближче до землі.
Дар’я “Сальвія” Васильченко
Командирка взводу аеророзвідки 23 ОБСП
Командир має бути на передовій
Найважче приймати рішення, коли знаєш, що біля твоєї позиції занадто небезпечно, але кажу хлопцям: “Пацани, будь ласка, треба їхати”. Вони під обстрілом працюють, тому що знають — треба.
Я їх чекаю, і кожні три хвилини по рації запитую, що там. Сиджу, переживаю, як вони доїхали, зайшли та вийшли.
Мені простіше самій щось зробити, коли я розумію, що на передовій занадто небезпечно, або незрозуміла ситуація.
Якщо не знаю, що відбувається, не можу з інших спитати та доручити їм завдання. Бо не відчуваю атмосфери, в якій ця задача буде виконуватись.
Спершу на собі маю відчути, наскільки часті прильоти, як задалеко контакт з ворогом. Тільки тоді маю моральне право казати: “Іди туди, роби це”.
Коли підрозділ на позиціях, я сплю по кілька годин на день. Я контролюю виїзди, заїзди, те, що відбувається на позиції та оцінюю стан навколо неї. Намагаюся продумати, в який час краще заїхати та виїхати.
Сучасна війна неможлива без дронів
Нам не вистачає нічних розвідувальних дронів та нічних FPV.
Найбільша потреба у дронах DJI Mavic 3T. Їх ми використовуємо цілодобово. Цими дронами виводимо піхоту на позиції, знаходимо техніку, прикриваємо штурм, і сповіщаємо про його початок.
Також дронами, що ми тільки не робили — виводили танк на позицію, проводили ворога до здачі у полон, скидали записки, воду та батарейки.
За допомогою дрона робимо “бабах” за 5 хв, а готуємо його до польоту пів години. Якщо активні штурми, треба один за одним випускати, а ця підготовка займає певний час.
Дар’я “Сальвія” Васильченко
Командирка взводу аеророзвідки 23 ОБСП
Найкращий варіант — це заводські дрони, які вже на конвеєрі, і я не переживаю, чи він злетить. Коли 10 абсолютно різних моделей, то з ними треба сидіти декілька годин.
Чи відчувають війну мирні міста
Я бачу, що у Києві немає війни. Усі живуть звичайним цивільним життям. Кияни згадують про війну лише коли відбуваються обстріли, тоді вони підтримують ЗСУ.
У столиці я не відчула, що люди розуміють, що насправді відбувається. Вони не хочуть помічати, що через декілька сотень кілометрів відбуваються бойові дії з невиправними втратами.
Має бути налагоджена комунікація між урядом та людьми, які займаються реінтеграцією, реабілітацією та адаптацією захисників.
Цивільним потрібно адаптуватися до військового суспільства, а не військовим до цивільного.
Уже зараз треба впроваджувати комунікаційні, адаптаційні та психологічні стратегії, а також проводити різні курси для сімей захисників. Це цілий пласт роботи, який мають робити не військові, які сидять в окопі.
Хто не допомагає армії і не розуміє, навіщо допомагати, того, на жаль, життя занурить в цю війну, але з іншого боку. Хто хоче щось робити, але вагається та не знає, як допомогти — прийдіть на день відкритих дверей до мене у батальйон. Я вам покажу, що та як робимо.
Мої діти не дізнаються, що таке кровопролиття
Якщо тобі байдуже, що відбувається на фронті, і намагаєшся переплисти річку Тису, то я не хотіла б бачити таку людину у своєму підрозділі. Її за вуха притягнули й сказали: “Ні, будеш служити”. Вона мені так само з позиції втече.
У людини має бути внутрішнє відчуття обороняти свій дім. Його зараз грабують, ґвалтують, вбивають, і ти не можеш просто курити у стороні. Яка ще потрібна мотивація? Це має бути внутрішнє відчуття.
У мене всі пацани знають, навіщо воюють. Насильно це відчуття ніяк не втовкмачити людині у голову. Шукайте його у своєму серці.
Ми теж час від часу занепадаємо духом. Інколи прокидаюся і думаю: “Боже, що я, взагалі, тут роблю? Навіщо це? Могла б собі горя не знати”.
Але розумію, що це моя держава, і я маю свій клаптик роботи. Я не хочу, щоб мої діти дізналися про те, що таке кровопролиття, насилля і тому подібне.
Українці мають об'єднатися, як у перші дні вторгнення. З такою ж силою, мотивацією та волею до життя. Подивіться, скільки на кладовищі з’явилося нових могил. І це вас не мотивує? Ви не розумієте, навіщо йти воювати?
Я не хочу, щоб всі жертви, які понесло наше суспільство, виявилися марними. Ми не можемо зробити крок назад, бо це буде плюндрування пам'яті про наших полеглих Героїв. Цього не можна допустити.
