Український адвокат, громадський діяч та військовослужбовець Збройних сил України Масі Найєм розповів журналістці Анастасії Багаліці для online.ua про своє бачення майбутнього України, героїзацію військових та чому для успішності країни самої гідності недостатньо.
Гідності замало для успішності країни
Я б хотіла почати не з сучасності, а трошки з передісторії. Минуло дев’ять років, скоро буде річниця початку Революції Гідності. Після її завершення багато хто говорив, що дуже різні люди прийшли на Майдан з дуже різними візіями майбутнього. І оці вісім років між 2014-им і 2022-им наші візії майбутнього сперечалися, ми вибудовували щось спільне, а в чомусь — щось відмінне. Попри усіх скептиків, виявилося що в цих баченнях майбутнього була така спільна риса — це гідність. Як ви вважаєте, по-перше, чи достатня це основа для того, щоб побудувати майбутнє зараз? А по-друге, яку Україну ми хочемо мати після того, як війна завершиться?
Ви знаєте, я порівнюю це з задачею — проїхати з точки А в точку Б. Через попередні історії з Януковичем і Ко у нас з’явився шалений запит на ціннісних людей.
Але коли ми сідаємо в маршрутку, щоб доїхати з точки А в точку Б, ціннісний водій не факт, що довезе. Йому треба навчитися везти.
І, звісно, що тут відбувається певна логічна помилка, коли ми хочемо ціннісних людей, але компетентних не завжди маємо.
Тому я думаю, що гідності, насправді, замало, щоб країну зробити успішною. Проте це може бути база, з якої ми можемо починати.
Тобто людина має бути гідною — вона повинна вміти нести відповідальність, повинна мати громадянство України і в базі розуміти, що є держава-агресор, є якісь інтереси України. А вже, якщо це в базі є, давайте перейдемо до компетенцій.
За вісім-дев’ять років ми зрозуміли як суспільство, що впливаємо на державу, що ми і є держава.
Зеленський з’явився не з родини політиків, він прийшов з вулиці. І так само ми всі, як і мій брат, наприклад, прийшли просто з вулиці вирішувати долю країни.
Я думаю, що майбутнє зараз під шаленим ризиком того, що ми припустимось помилки, кличучи у владу людей ціннісних, тобто тих, хто нас захищають, але в них не буде свого порядку денного.
Тому ми будемо мати політиків, у яких не буде візії майбутнього. І якщо вони не знають, що тут робити, то фактично вулиця знову прийде до влади, ми знову будемо йти на дно, щоб відштовхнутися від нього.
Читайте першу частину інтерв'ю з Масі Найємом: Якщо судова реформа відбудеться, багато людей повернуться в Україну, — Масі Найєм
Іти воювати за своє суспільство є нормальним
Це вже виклик на період по завершенню війни. Я, до речі, теж часто думаю про те, що ми знову, як в 2014-15-му роках, спочатку зіткнемося з тим, що будемо думати, що всі, хто боровся за країну — «непогрішимі», будемо якимось чином виписувати ідеальне уявлення про тих, хто був на війні. А потім в якихось речах будемо, можливо розчаровуватися, тому що всі ми люди, зрештою, і всі припускаємося тих чи інших помилок.
Мені здається, найперша помилка, яка стосується зараз військових, і я маю право про це говорити, це те, що ми вважаємо чимось ненормальним те, що люди пішли воювати.
Ми не можемо робити героями людей, які, наприклад, не б’ють жінку. Вони ж не герої для нас. Чому? Тому що це нормальність.
Піти воювати за суспільство, в якому ти живеш — це нормальність. Не треба робити з цього зайвого героїзму.
Вони, звісно, герої. Є герої, які пішли воювати, втрачаючи своє життя або здоров’я. Це нормально.
Не треба робити з цих людей якихось богів, політиків, тим паче, у виконавчій владі. Це просто звичайні люди. Вони сплатили податок. Дякую. Давайте рівними підемо далі.
Вас також може зацікавити: Недоброчесна людина перетворює людей на вовків. Це війна всіх проти всіх, — Масі Найєм
У майбутньому України вже не буде російської повістки
Якою ви бачите Україну років за п’ять, наприклад?
Я от думаю — сказати про це з точки зору оптимізму чи реалізму? Якщо з точки зору реалізму, то я розумію, що у нас будуть великі виклики, пов’язані із наслідками війни.
І через п’ять років, я думаю, ми все ще будемо плутатися в наших внутрішніх війнах, на жаль. Це, зокрема, тому, що прямо зараз продовжує відбувається крадіжка державних коштів або коштів, виділених міжнародними інституціями.
І наслідки всього цього ми будемо отримувати через п’ять років. Проте вже є впевненість у тому, що в нас хоча б не буде російської повістки.
Хочеться думати, що ті люди, які зараз лобіюють російський бізнес і які ще є у владі, схаменуться. І зробити так, щоб вони схаменулись — задача суспільства.
Суспільство повинне мати запит на доброчесність у владі
Ви згадували, що війна часто змінює людей, але багатьох не дуже. Тобто якими ми були до 24 лютого цього року, такими ми, можливо, і залишимось, змінюючи тільки якісь речі. Ставлення до Російської Федерації – це база, але те, що стосується нашого повсякденного життя, зазнає певних змін, проте не у такої широкої категорії населення. Як ви вважаєте, що нам потрібно робити як суспільству, щоб доброчесність у наших побутових взаєминах, у взаєминах людини і держави, у взаєминах, наприклад, між двома чиновниками, або між двома громадянами, стала основою?
Мені здається, це велика робота із суспільством. Так завжди буває і в маленьких компаніях, коли ви ставите якусь мету і коли хтось саботує, то це тільки через нерозуміння того, як певні дії можуть вплинути на досягнення цього результату.
Мені здається, що після війни ми, у першу чергу, захочемо жити. І коли ми побачимо, що впливає на це життя, і подивимося назад, то ми побачимо, що за вісім років війни країна не сформувала сильну армію.
Як наслідок, ми маємо шалену кількість вбитих людей. Можливо, ці ретроспективи зможуть допомогти суспільству усвідомити, навіщо доброчесність потрібна.
І те, що я підірвався на машині, яка не була військовою, а звичайним транспортером – це теж наслідок того, що хтось вкрав у міністерства оборони гроші на броньовані машини.
Я розумію, що це треба показувати саме так. Бо люди люблять декларувати, що вони люблять військових, вдячні їм, люблять казати, що вони хочуть іншої держави. Але як це в діях відбувається?
Ви знаєте, що багато активістів займалися державою, критикували її всі ці роки. Але це скільки відсотків, 1-2? Може, 5%. Можливо, і пів відсотка від всієї держави.
Отже, можливо, зараз треба працювати із суспільством, щоб воно усвідомило, що це не якісь політики роблять зло. Це ми допускаємо, щоб вони робили це зло. Це відсутність нашого запиту на доброчесність створює «медведчуків».
