Андрій Хохлов на позивний “Файтер” — боєць роти “Гонор” батальйону “Вовки Да Вінчі” — раніше професійно змагався у MMA. Через повномасштабне вторгнення РФ в Україну, Андрій покинув спортивну кар’єру та долучився до війська.
Він брав участь в операціях ССО, боях на Куп'янському напрямку та разом з побратимами тримав останню дорогу до Бахмута.
“Файтер” розповів online.ua про полеглого командира батальйону Дмитра “Да Вінчі” Коцюбайла, як працює фарт на війні, чого навчають у патріотичній школі на Рівненщині та у чому унікальність рекрутингового центру “Вовків Да Вінчі”.
Мотивація “Файтера” на війні
На початку повномасштабки я писав усім друзям, які вже воювали, щоб взяли мене до себе. Вони відповідали: “Нам м'ясо не потрібне. Не маємо часу тебе навчати”. Тому ми з однодумцями, які теж хотіли піти на фронт, почали тренуватися. Потім поїхали на схід і долучилися до роти “Гонор”, яка вже тоді була у складі батальйону “Вовків Да Вінчі”.
Ще на початку я поставив собі за мету: якщо п'ять життів врятую, а моє заберуть, значить не даремно прожив.
Коли береш до рук зброю, маєш розуміти, що вона рано чи пізно буде використана проти тебе. У кожної людини є свій фарт. На завданні, коли виносимо поранених чи полеглих, розумію, що серед них міг бути я. Моя фортуна не безмежна.
Моя мотивація на війні — помста. Кожного разу, коли йду на завдання, мщуся за хлопців, яких втратив.
Андрій “Файтер” Хохлов
Боєць роти “Гонор” батальйону “Вовки Да Вінчі”
І кожного разу є нові втрати. Хочу ще хоча б на пару виходів піти. Немає такого, що пішов, постріляв і все, красавчик. Це — не гра.
Усі, хто взяли до рук зброю, вже віддали себе країні. Це цвіт нації, який затухає, адже люди не мобілізуються.
Ламаємо плани росіян
Коли ми тільки стали незалежною країною, Росія одразу почала з нами воювати, тільки закрито. Усі думали, що повномасштабне вторгнення скоро закінчиться.
Ми були налаштовані на стометрівку, а наш ворог — на довгий марафон. Росіяни йдуть по плану, але ми стараємося його ламати і триматися.
Інші країни кажуть: “Ви — красавчики, тримайтеся!”. Друга світова війна теж починалася з Польщі. Так що, може, Третя починається з нас. Це треба теж задуматися.
Люди згуртувалися на початку повномасштабного вторгнення через страх. Вони не знали, що робити. Думали, що зараз їм виб’ють двері, зайдуть й повбивають.
Раніше українці були вмотивовані допомагати армії, тепер лише одиниці нас підтримують. Може, 5% до цієї пори волонтерять. Якщо ніхто не допомагатиме, то виходить, що військових кинули напризволяще: “Пацани, воюйте і тримайтеся”. Так виходить.
Бачив таке відео в інтернеті, де люди кажуть: “Великий уклін вам, хлопці, за вашу роботу. От вам ікона за здоров'я. Хай вам Бог здоров'я дає”.
“Нам цього реально не вистачає. Ми на одних іконках будемо жити. Нам не треба — ні дронів, ні машин — просто іконки, і Бог. Вийдемо з пацанами, помолимося, і підемо в бій. Тоді всі залишаться цілі. Нам навіть бронежилети не потрібні — іконка на грудь і пішли”, — жартуючи додає “Файтер”.
Запах смерті та фарт
По мені відпрацьовував кулемет “Калашникова”, АГС , СПГ , ПТУР , 120-й та 152 міномет, танк, FPV-дрони, авіабомби. Я відчував запах смерті. Усе було у пороху, землі та диму. І все одно я виконував свою роботу. Якщо не ти, то тебе.
Було таке, що дрон зависає наді мною, кидає гранату, яка падає мені в ноги. Я встигаю відскочити назад, граната зривається. Я щасливий, бо залишився живим.
Коли мені хтось розказує, що по ним 82-гий міномет відпрацював, і вони вже думають, що це страшно. Ви серйозно? Я якось відео знімав, де реально виглядає все як В’єтнам.
Ще був випадок, коли завожу вогневу підтримку, і дивлюсь FPV летить. У мене секундна пауза, і боковим зором бачу, як дрон поцілив у дерево. І настає відчуття ейфорії.
Одного разу ми з побратимами виходили на позицію вночі. У нас було два спостережних пункти близько одне біля одного. Я з “Дирою” сиджу в одній СПшці, дивимося у тепловізор, чи нікого немає. Бо вони можуть підійти впритул.
Далі від нас сидять ще два побратима на своєму спостережному пункті. Вони передають у рацію, що ворог повзе зліва три метри від них. Я кажу: “Кинь гранату”. Тиша. Вибуху немає. “Дира” вилазить у праву сторону до тієї СПшки. Вони вже кричать: “Пароль” і хочуть стріляти. Уяви, вони ледь свого не завалили. І це я ще їм сказав кинути гранату (усміхається). Виходить, що вони побачили нас і думали, що це ворог.
Проте фарт не вічний. Це як в азартних іграх: спочатку виграєш, а потім програєш. Однак, ми продовжуємо боротися, як казав Тарас Шевченко: “Борітеся — поборете”.
Андрій “Файтер” Хохлов
Боєць роти “Гонор” батальйону “Вовки Да Вінчі”
Як стати до лав “Вовки Да Вінчі”
“Вовки Да Вінчі” — це зграя, яка йде за своїм ватажком. Наш командир “Да Вінчі” завжди старався оберігати свій особовий склад.
Ми всі були, як друзі, як зграя вовків, яка виє на місяць. “Да Вінчі” був хороший хлопець. Він у більшості йшов першим і ніби в думках прокручував: “бойовий склад має бути в безпеці”. От так і ми продовжуємо оберігати своїх людей.
Батальйон “Вовки Да Вінчі” відкрили два рекрутингові центри у Києві та Львові. Охочі мають змогу особисто поспілкуватися з бійцями “Вовків Да Вінчі” та дізнатися про можливості членства у батальйоні. Серед вакансій можна обрати бойові і штатні посади.
Коли приходиш у рекрутинговий центр, тебе не посадять у бус і не скажуть, що ти штурмовик. З тобою поговорять, дадуть відповіді на запитання. Якщо ти порядна і хороша людина, і хочеш приєднатися до нашого батальйону, то будеш з нами виконувати бойові задачі.
КМБ у нас триває місяць-два. Ми проводимо тактичні заняття, ознайомлюємо з військовою справою та фізично підготовлюємо. Наша мета навчити людину виживати у бойових умовах, а не просто стріляти.
Ми передаємо свій бойовий досвід, щоб військовий розумів, що його там чекає та, як йому максимально продуктивно знищити ворога. За маленький проміжок часу намагаємося передати якомога більше знань. Також на курсі молодого бійця мотивуємо людей, щоб вони надалі успішно виконували завдання.
Військові — лицарі нашої країни
Технології на місці не стоять. Ми розвиваємося, але ворог розвивається набагато скоріше. Також у них більше людського ресурсу.
Нам на війні критично не вистачає людей. Тепер не відчувається достатньої мотивації в українців вступати до лав ЗСУ. Вони не думають, що йдуть захищати свою націю, а шукають виправдання: “Влада та волонтери крадуть”, “Я не піду, бо мене вб'ють”, “Я не народився для того, щоб воювати”.
А ми з пацанами відразу “вилізли з мами” з автоматом у руках і пішли воювати?
Професійна армія — це вмотивовані люди та фахівці своєї справи. Не тільки можуть стріляти з автомата, а й використати все, що під руками.
Влада має створити професійну армію та мотивувати людей. Один з варіантів — це підняти зарплату військовим до 300 тисяч гривень.
Краще два мотивованих військових, ніж шість чи сім, які тікають з позиції. Люди розуміють, що ризикують життям, але мають можливість утримувати свою сім'ю та залишити щось після себе.
Потрібно донести до людей, що військовий — це лицар нашої країни.
Андрій “Файтер” Хохлов
Боєць роти “Гонор” батальйону “Вовки Да Вінчі”
У США, якщо ти військовослужбовець, то йдеш з високопіднятою головою, груди вперед, і тебе всі поважають.
Патріотична школа для молоді
Ми з друзями за місяць відкрили патріотичну школу у Рівному, де навчають тактики бою, аеророзвідки, стрільби та домедичної допомоги. Ми ознайомлюємо з усіма засобами, які використовуються на війні. Після цього людина розуміє в яких умовах буде на фронті. Тебе не затягують воювати, а дають навички, і ти сам робиш вибір.
Коли ми навчаємо надавати домедичну допомогу, то робимо це так, щоб вони могли застосувати їх у мирному житті. Наприклад, як звільнити дихальні шляхи, зупинити кровотечу і врятувати людині життя.
Забрати життя може кожен, а врятувати та подарувати одиниці, правильно?
Держава має бути заохочена відкривати більше таких шкіл. Для цього необхідно виділити комунальні приміщення та полігон. А ще, це допоможе військовим адаптуватися та інтегруватися у суспільство.
Ветерани могли б бути інструкторами у патріотичних школах, щоб передавати свої навички та досвід молоді.
Встигнути навчити молодше покоління
Я почав вчити молодь, щоб вона могла постояти за себе, свою сім'ю та країну.
Якщо не я, то цього ніхто не зробить. Як не крути: українці — це нація, за яку я пішов воювати, тому мені хочеться передати їм свої навички.
Андрій “Файтер” Хохлов
Боєць роти “Гонор” батальйону “Вовки Да Вінчі”
Я розумію, що рано чи пізно, смерть прийде за мною, тому потрібно встигнути навчити молодше покоління. Адже безліч людей віддали своє життя, захищаючи нашу землю. Вони багато зробили для країни, і хотіли щось змінити.
Мені хочеться направити молодь на правильний шлях. Щоб вони не вживали наркотики, а захоплювалися військовою справою. У нашій патріотичній школі воїни розповідають історії з фронту, можуть згадати побратима, який загинув та які він робив героїчні вчинки.
Я організовую різні заходи, щоб вшанувати пам’ять загиблих у війні. Люди живуть доти, доки про них пам'ятають.
Патріотичне виховання це те, що хочу залишити молоді після себе. Не той батько, хто народив, а той, хто виховав. Нам доводиться виховувати нове покоління, передавати свої навички, історію та традиції.
Ворог хоче знищити наші традиції, а ми стараємося їх зберегти та передати молоді. Ми розповідаємо їм про людей, які віддали своє життя за традиції, щоб молодь їх цінувала.
Андрій “Файтер” Хохлов
Боєць роти “Гонор” батальйону “Вовки Да Вінчі”
