Директорка російськомовної школи, священник, директор стадіону. Всі ці люди погодилися на співпрацю з російськими окупантами у Куп’янську.
Куп’янчанин Олег розповів кореспонденту online.ua Івану Гриневичу про колаборантів серед друзів, потрапляння на "підвал" та про обстріли міста.
Читайте першу частину інтерв’ю: «Ты задолбал своей "Славой Украине"». Відверта розмова у Куп'янську — відео
Про потрапляння на підвал
А росіяни дійсно прийшли з розумінням того, що вони звільняють людей?
Так. Мій знайомий на "острові" пас кіз, а на мості, що веде туди, від вибуху впали поручні. Він через місток водив цих кіз.
І ось він прийшов до "адміністрації" добиватися, коли ж відновлять поручні. З одного боку зробили поручні, а з другого боку – там, де він саме проводив кіз, ні. Він питає: "А чого ж ви тут не приварили?"
Я теж був у той час під "адміністрацією". Спочатку я не побачив, що позаду мене стоять солдати. І я кажу: "Окупанты должны восстанавливать всю инфраструктуру, которая разрушена".
А солдати по радіостанції передали в те приміщення "адміністрації", що так і так, він кричить «окупанти». Вони мене запросили в приміщення. А я ж не знав, що то солдати передали.
Вони запросили мене у приміщення, розпочали бесіду проводити, питання ставити. Там, як мінімум, полковник був, якщо не генерал.
А потім каже: «В КупЯнске родился?» Я кажу: «Не КупЯнск, а КУпянск. Если уже приехал сюда, так хоть, – говорю, – научись правильно город называть, ударения ставить». А він: «На подвал его».
У нас тут є тепломережа, мене на підвал туди відвезли. Але там вони недовго зі мною розмовляли, хвилин 20 всього, бо я людина військова, а вони до військових ставляться відносно лояльно. І мене випустили.
Тільки попередили. Кажуть: «Ты больше не ходи к "администрации", не будоражь народ».
Куп’янчанин Олег (фото — online.ua)
Про колаборантів серед друзів
Колаборантів тут було багато, навіть серед моїх друзів, як виявилось. 27 серпня вони проводили турнір на стадіоні «Спартак». Цю назву треба міняти, до речі.
Окупанти підняли російський прапор на флагштоку і директор стадіону розпочав мовити. Він ніколи не розмовляв російською мовою, а тут на русском языке, на чистейшем: «Мы планируем на нашем стадионе провести турнир между Херсоном, Запорожьем, Крымом, "Донецкой народной республикой", "Луганской" … именно на нашем стадионе в городе Купянске».
Його заарештували, наскільки мені відомо.
А, наприклад, начальник відділу культури – той заяву написав на звільнення. І пішов. Зараз працює, відновився. Розумна людина.
Їхнє телебачення розпочало працювати на початку травня і з’явилися дві радіостанції. Спочатку одна радіостанція їхня проросійська була, потім друга. Слухати їх неможливо. Потім вони включили ще й третє FM якесь, я вже не пам’ятаю назву.
На шостій школі прапор України зняли без вказівки російської "адміністрації", а та школа російськомовна. Вони і прапор зняли з неї самі. Вони – школа сепаратистів. Директорка тієї школи, наскільки я чув, зараз заарештована.
Вони щось там «прокручували» з росіянами. Бо я знаю, що викладачі в тій школі теж повтікали. А ті, хто проукраїнські були, повиїжджали ще в час, коли можна було виїхати у березні.
Фото — online.ua
Росіяни обстрілювали лікарню у Куп'янську
У лікарню було три дуже масивні прильоти. Спочатку по центральному входу в лікарню, потім – на кутку. Там на кутку був страшний приліт. Я не знаю, що то за ракета була, тоді навіть двоє хворих загинули.
А третій місяць тому прилетів. І наші ж відбудували її. Все зробили. Ну, хтось чи здавав, чи що, тому що тут лікувались наші військові.
Певно, що здали, як дізнались, що тут наших військових лікують.
Є у нас такі люди, аякже. І окупанти бачать. Літають же ж їхні оці дрони. Ну, і ще люди такі є.
Я у солдатів запитував — чи можливо, щоб вони передавали інформацію якимось чином, бо я не розуміюсь на цьому. Кажуть — це можливо.
Про священника-колаборанта
А оця церква була «Украинская православная церковь Киевского патриархата», але «отец Сергий» завжди, коли розмовляв зі мною, казав: «Я закончил Одесскую духовную семинарию».
2 червня вони до нього приїхали і десь дві, а то й три години розмовляли. Щось вони йому пропонували. Потім вони його забрали на підвал. На підвалі він переночував одну ніч, вийшов і зник.
Потім з’явилася інформація, що він виїхав до Росії. Він був на якихось курсах і погодився бути митрополитом "Харківської народної республіки".
Коли наша перша ракета прилетіла у село Нечволодівку, де росіяни стояли, і у них там 18 загиблих було та побита техніка, то цей піп поїхав їх відспівувати.
Коли ж наші почали наступати, він, як і всі зрадники, сів у машину і поїхав.
Про стійкий тризуб
Росіяни міни кидали по тих місцях, де у них якась залишилася документація чи техніка. Ось приміщення митниці. Це був штаб їхній. Тут жили тільки офіцери. Ось «Z»-ки, і там ще далі будуть. Коли ця будівля будувалася, там тризуб був. Вони чорним замалювали.
Не знали, що робити з тим тризубом — його не виб’єш ніяк, і вони зафарбували. А потім повісили: «Мы с Россией один народ».
Що б вам хотілося б сказати вашим рідним, можливо друзям, знайомим?
Хотів би заспокоїти, що сюди вже окупанти не повернуться. Хай не переживають. Все.
Збройні Сили України тут закріпилися назавжди. Так що все буде добре.
