Денис Прохоров на позивний “Кит” — командир Полку імені Кастуся Каліновського. У березні 2022 року цей батальйон був сформований з членів тактичної групи “Білорусь”, учасників “Білого легіону” та “Молодого фронту” й інших добровольців. Сьогодні Полк Каліновського складається переважно з білорусів та налічує майже 5 тисяч особового складу.
Полк, який очолює “Кит”, названо на честь Кастуся Каліновського — одного з лідерів Січневого повстання білорусів, поляків, литовців та українців проти Російської імперії у 1863 році, національного героя Білорусі.
Командир полку Каліновського розповів у інтерв’ю online.ua, чому білоруси стали на захист України, чого боїться Лукашенко, чому Європа не розуміє гібридну окупацію Білорусі, що робить Путін для знищення інших народів, до чого призведе “заморозка” війни та що потрібно білорусам, щоб повернути собі свободу.
Ворог не залишить все на півдорозі
За два роки широкомасштабної війни бійці Полку імені Кастуся Каліновського набралися бойового досвіду. Зараз, це професійні військові, які виконують поставлені їм завдання. І вже не можна про них сказати, що це ті цивільні, які були ще два роки тому.
Полк Каліновського складається переважно з білорусів та налічує трохи менше 5 тисяч бійців. Крім цього, у підрозділі імені Костюшка, що у складі Полку, є добровольці зі всього світу — поляки, канадці та французи.
Денис «Кит» Прохоров
Командир Полку імені Кастуся Каліновського
Мотивація бійців Полку Каліновського брати участь у війні проти Росії — це розуміння того, що у нас спільний ворог.
Російська імперія сама по собі нікуди не дінеться. Амбіції у ворога дуже великі. Навряд чи ворог залишить все на півдорозі.
Від того, як швидко ми впораємося з ворогом, залежить те, як швидко білоруси зможуть повернутися на свою батьківщину. У нас є гасло: “Ми звільняємо Білорусь через визволення України”.
Мотивація “Кита” воювати за Україну
Я майже 10 років не був у Білорусі. Хотілося б побачити свою країну, рідних — це основна мотивація, яка змушує мене вставати і щось робити у цьому напрямку.
У 2019 році я офіційно став громадянином України. За цей час вже влився у колектив України. Мені подобається — і культура, і люди, і мова.
Проте моє коріння білоруське, тому я чекаю того моменту, коли зможу спокійно на вихідні їздити до себе на батьківщину. Хотів би побувати на своїх місцях — це неймовірні флешбеки.
Хочу, щоб наші народи мали дружні стосунки. Щоб Україна знала, що Білорусь не пустить російські війська через свою територію.
Денис «Кит» Прохоров
Командир Полку імені Кастуся Каліновського
Росіяни першочергово знищують культури інших народів
Увесь світ має розуміти, що Росія ставить собі за мету знищення культурних цінностей народів. Якщо взяти Україну, то вони як тільки українців не називають — фашистами, бандерівцями, але тільки не українцями.
Вони не хочуть приймати те, що насправді існує українська нація, як і білоруська, так і польська. Вони вважають, що це частина великої Росії.
Якщо вони почнуть перемагати, то перше, що зроблять — знищать культуру народу.
Росія щодо культурно-народного збагачення — бідна країна. Можливо, вони ставлять собі за мету відродити СРСР.
Денис «Кит» Прохоров
Командир Полку імені Кастуся Каліновського
Думають, що Росія — пуп землі, і навколо них усі мають поклонятися. У росіян це століттями не проходить.
У Європі війни не відчувають
Білоруси допомагають нашому підрозділу з самого початку його створення, і тепер продовжують. Наше завдання ще не закінчене — ворог існує, тому підтримка небайдужих людей важлива. Фронт — це величезна прірва, де все матеріальне знищується.
Я нещодавно був у Польщі, Литві, Чехії та Німеччині, щоб подякувати людям та нагадати, що ми потребуємо їхньої підтримки. Також їхав за кордон, щоб нагадати про війну, бо в Європі її не відчувають.
Від перемоги над спільним ворогом — Російською імперією, — залежить життя кожного українця.
На цьому етапі, ми не можемо будувати планів. В Європі не розуміють, як це, — спеціально винаймати квартиру ближче до виїзду з міста, якщо раптом прийдеться виїжджати. Це не життя, а бета-версія.
Перемога над Російською імперією дасть те, що дано нам при народженні — жити вільно. Війна закінчиться, коли ми зрозуміємо, що ніхто, крім нас її не завершить. Кожному потрібно діяти для того, щоб перемогти.
Страшно прожити життя марно
Раніше я боявся прожити марне життя. Проіснувати, так нічого і не зробивши. Тепер цей страх зник, адже вважаю: вже щось зробив.
Денис «Кит» Прохоров
Командир Полку імені Кастуся Каліновського
Якщо говорити про страх втратити життя на завданні, то є більше сум, що це може статися. Звісно, хотілося б довше пожити. Це нормально.
Я вважаю, що немає людей, які взагалі нічого не бояться. Навіть, коли думаєш про укриття під час бойового завдання, керуєшся страхом померти. У тебе включаються всі захисні механізми.
Без гумору на війні важко
У 2016 році в Мар’їнці солдати армії РФ почали обстрілювати село. Ми з хлопцями вирішили піти у той напрямок, де були прильоти, щоб переконатися, що немає поранених.
Поряд знаходився невеликий цвинтар. Збираємося вже йти геть, і починається друга фаза прильотів. І така картина: ми розбігаємося, падаємо у ці могили, прямо біля пам'ятників людей.
Я на секунду усвідомлюю, що зараз перебуваю на цвинтарі, тому далеко ходити не треба, одразу тут і… Усе таки ми перебіжками перейшли до бази, і все минулося. Таких історій у мене вистачає. Війна — це серйозна річ, але і тут знаходиться місце для веселих ситуацій.
Без гумору на війні дуже важко. Це тримає, особливо, хлопців, які постійно перебувають на фронті.
Хочу, щоб росіяни прокинулися
Хотілося б, щоби Росія розпалася на мінідержави. Це залежить від нашого прагнення знищити дієздатність “махіни” під назвою Російська імперія.
Як тільки рашка не зможе втілювати свої плани у реальність та не матиме можливості оновлювати військовий потенціал, — сподіваюся, що почнуть повстання всередині Росії. Хочу, щоб росіяни прокинулися.
Вийдіть 10, 15, 500 тисяч людей, і скажіть, що вас не влаштовує держава під цим карликом. І те, що зараз відбувається геноцид в Україні. Зберіться і зробіть щось. Скажіть свою позицію, не ту, яку транслюють по телевізору, а свою.
Апарат Російської Федерації тримається на придушенні та тотальному контролі. Щось схоже теж у Білорусі. На жаль, у них поки вистачає сил на те, щоб контролювати ситуацію в країні. У них великий мобілізаційний ресурс. Проте, і величезні проблеми з оновленням техніки та мотивацією особового складу.
Народ не погодиться на перемир'я
Добровольці з 2014 року знають, що заморожений конфлікт призведе до нових атак і жертв.
Якщо дати Росії перепочинок, то вона за цей час оновить свій військовий потенціал. І піде знову у наступ.
Денис «Кит» Прохоров
Командир Полку імені Кастуся Каліновського
Мені невідомо, що вирішує влада України. Як і незрозуміло, що у голові у Путіна. Проте можна передбачити дії людини, яка дивиться на тебе диким поглядом з ножем у руці.
У будь-якому разі я відштовхуюсь від думки народу, який не погоджується на перемир'я. Просто уявіть, скільки життів забрала ця війна. Як пояснити перемир'я тим, хто втратив близьких людей.
Для них, як і для мене, перемогою буде повна недієздатність Російської імперії. Лише, тоді ми зможемо видихнути. У цьому питанні має бути зацікавлена не лише Україна, а й світ.
Білорусам достатньо тільки іскри
Білоруси чекають перемоги України, адже вони пам'ятають 2020 рік. Сподіваюсь у білоруського народу буде шанс остаточно скинути владу Лукашенка та повернути свої землі, культуру, мову.
Достатньо тільки іскри для того, щоб усе знову спалахнуло.
У 2020 році були вибори, люди проголосували — їх не почули. Проігнорували голос народу та захопили владу над країною шляхом вбивства та насильства. 2020 рік для білорусів — це не спроба революції, а спроба висловити свою ідею.
Люди вийшли під біло-червоно-білими прапорами та казали: “Ми не погоджуємося, поверніть наші голоси”. Народ був загнаний та побитий.
Білоруси надіялися на цивілізованість, а побачили кровожерливого дикуна.
Тоді Лукашенко сподівався на допомогу Путіна. Були підготовлені регулярні війська РФ на кордоні з Білоруссю для того, щоб моніторити ситуацію. Якщо раптом щось пішло б не так, Білорусь, можливо, зустріла б військові дії на своїй території.
І тут питання, чи був готовий білоруський народ до такого.
Чому у білорусів не вийшло? Бо не було спроби революції. А чи були готові білоруси до війни? Не всі можуть на це відповісти.
Денис «Кит» Прохоров
Командир Полку імені Кастуся Каліновського
Білорусь окупована режимом Путіна
Влада Білорусі — це виродки, які вважають, що їм все зійде з рук, тому можуть робити все, що хочуть. Вони плювали на мораль, цінності та людей. Їм не важливо, хто та чого хоче.
А важливе лише своє благополуччя та залишитися в історії, навіть з поганого боку. Це повернені на владі та божевільні люди.
Лукашенко неодноразово казав, що не триматиметься за крісло синіми пальцями. Мені здається, у нього вже пальці чорні від того, як він за нього тримається.
Заради справедливості, я, як білорус, розумію, що десь є і вина білоруського народу в цьому теж. Тому, враховуючи ці всі події, я не хочу бути таким батьком, який мовчить.
Тому що мовчання батьків — рабство дітей. Я не хочу рабства для дітей. Ось тому я не мовчу.
Білоруси закриті на своїй території. Вони не можуть сказати свого слова. За малюнок тризуба на стіні позбавляють волі на 10 років. Донат на ЗСУ у розмірі 5 доларів — 6 років позбавлення волі.
Білорусь окупована путінським та лукашенківським режимом. Це так звана гібридна окупація. Важко її пояснити Європі.
Якщо буде наступ з Білорусі
Дуже великий відсоток білоруських регулярних військових не підтримують війну проти України. Якась частина, можливо, може стати тими амебними істотами: “Ну, мені ж сказали йти вмирати, то я і пішов…”.
Проте більшість регулярної армії Білорусі не підтримує злочинних наказів з “рашки”.
Тому Лукашенко не довіряє регулярним військам, бо зрештою розуміння того, що напад Росії на Україну є неправильним, у білорусів є.
У разі злочинних наказів нападу на Україну велика кількість білоруських військових налаштована ставати до лав Полку Каліновського. Тому ми надсилали методички, як правильно це робити.
Наш батальйон отримав зелене світло на те, якщо почнеться наступ з Білорусі — ми перші виїжджаємо туди, і зустрічаємо цих нелюдів, недобілорусів. Хтось поповнить наші ряди, а хтось залишиться у землі.
Денис «Кит» Прохоров
Командир Полку імені Кастуся Каліновського
Мрію кричати "Жыве Беларусь!" у Мінську
Перемога України для мене означає повернення територій, розпад Росії на мінідержави, величезну буферну зону з територією України. Також повне відшкодування репарацій Україні.
На жаль, для людей, які втратили своїх близьких ніякі відшкодування біль не полегшать.
Нова влада [тих мінідержав] має розуміти: росіяни повинні відшкодовувати втрати моральні, й матеріальні.
Наприклад, “Ми, як народ Російської Федерації, винні перед вами. І, будь ласка, прийміть нашу допомогу. Це мінімум, що ми можемо дати вам”. Тільки тоді ми говоритимемо про справедливість.
Після перемоги України, ми матимемо нашу головну мету — звільнення Білорусі. Я спрямовуватиму всі свої зусилля для того, щоб це сталося. Де б я не жив, Білорусь завжди у серці.
Щоразу, коли я кричу “Слава Україні!” і “Героям слава!”, — мрію про те, що кричатиму “Живе Білорусь!” на вулицях батьківщини.
Звернення до білорусів від “Кита”
Білоруси готові відстоювати свою незалежність перед РФ. Проте розуміють, що фальстарт не можна робити. Російська імперія має впасти, щоб Лукашенко не зміг розраховувати на допомогу РФ.
Білоруси, далеко не все втрачено. Я знаю, що для багатьох з вас наш підрозділ є надією. Нехай вона не згасає. Ми не сидимо на місці, склавши руки, а готуємось, здобуваємо військовий досвід та нарощуємо професіоналів. Усе для того, щоб підняти прапор свободи.
Денис «Кит» Прохоров
Командир Полку імені Кастуся Каліновського
Ми не фашисти, як виставляє нас влада Лукашенка. Йдемо, щоб звільнити Білорусь від його влади та провести чесні вибори. Лукашенко заплатить за вчинене на народному суді.
Якщо у вас є можливість виїжджати та приєднуватись до нашого підрозділу, — ми вас чекаємо. Не дивіться “зомбоящик”, там нічого хорошого не показують. Читайте перевірені джерела інформації. І по можливості готуйтеся. Ваша підтримка — це наша боєздатність тут.
