Хто такий патріот? Як він виглядає? Про що він думає? Подібні питання спадають на думку, коли намагаємось якимось чином надати оцінку якостям, котрими володіє громадянин.
Певно, коли дивишся на людину у вишиванці, думаєш собі: “Це точно він ㅡ патріот”. Той, хто має свою зовнішність, свій стиль, надто емоційний або не дуже, високого чи низького зросту; той, хто лише вчиться говорити і той, хто докладає титанічних зусиль, аби ми посмішкою зустрічали кожен ранок і мирно проводжали ніч.
То, хто ж він ㅡ справжній патріот,ㅡ розповідають українські військові.
Патріот – не той, хто носить вишиванку. В мене, наприклад, її немає, але це не означає, що я не патріот. Я захищаю Україну – це є вимір мого патріотизму, – боєць спецпідрозділу “KRAKEN” за позивним Вепр.
Патріот може виглядати по-різному ㅡ бути одягненим у військовий або цивільний одяг, бути послідовником православного вчення або буддизму, шаленіти від джазу або надихатися фольклорною музикою.
Патріотизм об'єднує різні характери, професії, життєві погляди та принципи. В нього гармонічно вплетені безкомпромісність і поміркованість, поступливість і твердість.
Коли дивишся на патріота, то хочеться стати струнко і сказати: “Героям слава!” Ми не можемо уявити, хто ця людина, ким була у минулому житті, проте її вираз обличчя говорить про вольовий характер наших предків, а очі ㅡ про добре чуйне серце, котре в історичному вимірі зберегло вірність та непохитність своїм ідеалам перед ворогами, незважаючи на час.
В будь-якому випадку, бути патріотом ㅡ значить відчувати.
Гордість, честь, любов, відданість, та навіть самопожертва ㅡ це почуття, котрі переповнюють нас від наших особистих дій.
Останнім часом суспільство намагається спіймати хайп на всьому “українському” і, в певному сенсі, патріотизм приречений на існування, оскільки частина натовпу не сприймає раціональних аргументів, а навпаки, переповнена руйнівними переконаннями.
Простими словами, ми заплутуємо самих себе при визначенні подібних понять, заздалегідь не розуміючи справжнього тлумачення даного слова.
Патріотизм очима захисників
Патріотизм ㅡ це поведінка, в основі якої лежать певні принципи і переконання; це вміння розпізнати істинну мету та роль, як громадянина, у своїй державі.
Мета патріотизму ㅡ жити в соціальній гармонії відповідно до загальноприйнятих цінностей. Тільки тоді людські діяння стануть аксіомою миру.
Звісно, прозвучить дещо утопічно, адже ідеальне суспільство, де відсутнє розпалення ворожнечі, де не існує ескалацій соціальних конфліктів, лежить на жовтих сторінках.
Низькі інстинкти існуватимуть завжди. Питання в тому, чи переважатиме їхня кількість? Свідомо доросла людина розуміє, що відчуття гордості та повага до себе як до громадянина України не допустить роз'єднання, не дозволить собі грати в маніпулятивні ігри на користь обмеженого кола зацікавлених осіб і допустити занепад державності.
“Патріотизм ㅡ це ніколи не питати, що зробила для тебе твоя країна, а завжди питати, що ти зробив для своєї країни”, ㅡтак колись говорив Дж. Ф. Кеннеді, але крізь призму часу дане трактування не втрачає актуальності.
З цими словами важко сперечатися, адже патріотизм прихований в душі. Це поняття делікатне, воно любить тишу і лише дії людини його доводять.
Що є патріотизмом для наших українських захисників? Як він їх мотивує невтомно і цілеспрямовано робити свою справу, коментує один з бійців спецпідрозділу “KRAKEN” за позивним Коуч.
Для мене – це мій дім, відчуття відданості до моєї сім'ї, до моєї роботи, до моїх батьків та їхніх домівок.
Патріотизм ㅡ це щось більш значуще. Бути обличчям українського спорту і представляти свою державу в різних куточках світу, бути підприємцем і тримати економічний фронт, давати знання чи самому навчатись, і, за мить, стати на захист своєї Батьківщини, прийняти від долі будь-який сценарій, назавжди змінивши особисте життя і життя своєї родини.
Природа патріотизму має обличчя героїзму, позитивно впливаючи на мисленнєву діяльність та емоції. Наші захисники тому яскравий приклад.
Вони кожної хвилини демонструють вміння ставити на перше місце не власний саркофаг інтересів, а навпаки ㅡ губляться серед ворожих тіней, аби “розчистити” шлях до збереження та розвитку більш глобального: історії, культури, мови, традицій, ментальності…
Патріотизм – це значить, що мене хвилює те, що відбувається. І я намагаюсь у цьому брати участь. Це те, що я можу зробити. Навіть за умови, якщо людина покинула країну, але робить щось задля перемоги, безсумнівно, це – патріот. В інших випадках – ні, – відзначив під час бесіди боєць спецпідрозділу “KRAKEN” за позивним Ізя.
Командир KRAKEN “Зима” про патріотизм
Суспільство йде на відвертий самообман, невтомно створюючи привабливий сміливий імідж із сиротливим написом “Я ㅡ патріот”, переконуючи когось, проте не себе, в цінності носити ім'я Українець.
Практика показує, даний відвертий жест в перспективі має негативні наслідки, адже вектори особистого та загального інтересу розділені між собою прірвою. Сам же патріотизм не терпить егоїзму.
Останнім часом, в мене таке відчуття, що патріот навряд чи одягне вишиванку, тому що саме це поняття має надзвичайно сакрально-духовне значення. Кожен колір, кожен візерунок має свою символічність. Це особистий оберіг для тіла, для душі. А одягнути на себе різнокольорові стрічки, вийти на вулицю з закликом “Я – патріот!” – таких надто багато. В мене також є вишиванки: і бойова, і звичайна, але поки не ношу. Вишиванка чекає Перемоги, – командир групи спецпідрозділу “KRAKEN” за позивним Зима.
Виміряти рівень патріотизму на практиці неможливо. Він не товар і його важко знайти, бо справжній та відповідальний ㅡ він не любить оприлюднення.
Це робота у світлі, котра пронизана зацікавленням до подальшої долі держави і суспільства, і нею зловживати не можна, адже він може перетворитися на небезпечного монстра, де перемішуються поняття добра і зла, де відсутня різниця між ними, і де пожираються найблагородніші помисли.
Кожен має робити все для перемоги
Здоровий патріотизм має бути присутнім. Не скажу, що я прямо патріотичний патріот, але, коли мою країну кривдять – мене задіває. Гадаю це і є патріотизм. Я обрав захист України. Кожен може зробити все від себе залежне. І як би там не було, це має стосуватись кожного, особливо тих, хто зараз тікає від відповідальності, – командир підгрупи спецпідрозділу “KRAKEN” за позивним Черн.
Сучасний світ вимагає патріотичного виховання, а саме: відповідальних громадян, здатних ефективно в єдності взаємодіяти у виконанні від соціально-економічних до культурно-історичних завдань.
Патріотизм сам по собі не може бути характеристикою особистості, проте він має стати нормою, яка б охоплювала знання, уміння, навички, досвід і безсумнівно виконання своєї соціальної ролі. Це є загальнокультурним ключем.
На перший погляд можна відповісти просто: патріотизм – це любов до Батьківщини, до нації. Та під час повномасштабного вторгнення багато хто виїхав за межі України. Тому, в більш широкому сенсі – це небайдужі люди, котрі пішли на війну і ті, котрі будь-якими методами допомагають боротися і здобувати перемогу. Ці люди гідні називатись патріотами, – боєць спецпідрозділу “KRAKEN” за позивним Вепр.
Патріотизм як інструмент пропаганди
Наразі патріотизм перетворився на зброю. В інформаційному полі даним поняттям часто оперують при маніпулятивному впливі на свідомість народних мас.
Ще з часів радянського союзу влада вдавалась до такого методу насадження власної ідеології, аби втілювати власні ідеї та контролювати суспільство.
Нині російські пропагандисти мають цілий арсенал фейків, які з кожним днем, видозмінюючись, набувають все більшого поширення, вдаючись до тактики “зомбування”.
Проблема в тому, що людині “неозброєним оком” важко відокремити їх від ідентичного висхідного наративу. Як приклад можна зазначити, що агресивне розповсюдження “міфів” російської пропаганди ми можемо спостерігати під час висвітлення таких тез:
“катастрофічні втрати української армії”;
“на українській території не лишилось кому воювати, зброю дають пенсіонерам, пораненим”;
“капітуляція України”;
“панічні настрої серед українських захисників та добровільна здача зброї”;
“українські біолабораторії” тощо.
Брехня - це інструмент взаємодії з навколишнім світом. Під її впливом відбувається емоційна адаптація мозку людини до дезінформації, а її свідомість стає більш схильною до самообману.
Мікс інформаційної правди та брехні призводять до стику думок у суспільстві, породжують недовіру до діючої влади, сіють сумніви щодо українських ЗМІ.
В результаті цього, формування здатності до аналізу притупляється, відбувається трансформація розуміння цінностей, норм та ідеалів, бо чим абсурдніший зміст новини, тим більше він сприймається за правду.
Воювати з ворогом непросто, оскільки для виправдань своїх дій та намірів він вміло розмиває реальність, штучно запліднюючи людський мозок інформаційним “сміттям”.
Впродовж багатьох років шлях назад проти течії реальності можна спостерігати і серед українських громадян.
Розширюючи географічну зону, інтенсивність російської пропаганди, призводить до розшатування патріотизму. Є винятки, коли суспільство продовжує піддаватись штучно вигаданим провокаціям і не бажає зберігати холодний розум.
Навішування ярликів, створення образу ворога, дегуманізація, розпалювання ненависті до окремих груп населення, їх історії та культури є тривожними сигналами політики геноциду, терору та вбивств. Власне кажучи, вона знайшла втілення у терорі українського народу і сьогодні.
В комплексі, патріотизм охоплює всі фарби буття: від малюнку дитячими руками, що є відображенням гордості за військових до мужності та сміливості на пекельному фронті.
В цьому і полягає цінність громадянської, по-людськи правильної позиції ㅡ підтримувати навіть там, де пройшла люта нога ворога.
Захищаючи свою сім'ю, як маленьку частинку соціуму, ми захищаємо цілу країну, ба навіть країни, в планетарному сенсі.
Автор статті Єва Глікман, співробітник медіа-відділу спецпідрозділу “KRAKEN”
