Під час боїв під Іловайськом в серпні 2014 року росіяни добивали поранених українських військових.
Про це в інтерв'ю ONLINE.UA розповів полковник Всеволод Стеблюк.
Зокрема, він розповів, чому не побоявся піти на переговори з росіянами.
"Хотілося, щоб все припинилося. Цей страх, безвихідь припинилися. Думав: пристрелять — то хоч не буду мучитись. Не треба буде дивитися, як інші гинуть. Не треба буде боятися потрапити в полон, якого б все одно не переніс… Яка різниця – там помирати чи тут? Хіба в тому, що тут хоч без приниження помирати… Тому і вирішив: піду. Зняв тоді бронежилет, каску… Все зняв, аби напевно вже… Але все ж таки була маленька надія – заради хлопців… Ну і вдома ж чекали…Надія, правда, була малююююсенька… Особливо після того, як побачив, що вони наших поранених дострілюють. Їздять на БМП – і добивають…", - заявив полковник.
За його словами, добивали українських військових росіяни.
"А ми ж їм тоді ледь не здалися. Дивимося: їде БМП з білим прапором. Я думаю: о, це ж поранених, мабуть, збирають. Кажу: Мішка, махай прапором чи чим там!.. А тоді дивимося – вони ближче під’їхали, розстріляли. По комусь ще гусеницями прокотилися… Я своїм тоді й кажу: так, всі померли, все… Це тут добивають… Лежимо тихо!.. Гранати повитягали, підготувалися…", - згадує Стеблюк.
Він додав, що гранати дістали для того, щоб бойовики не взяли в полон.
"Ну і щоб якщо тільки підійдуть на відстань, щоб дострілювати можна було – хоч кількох з собою прихопити. Зброю ми ще раніше закопали. Закопали, бо знали: важливо, щоб при будь-яких розкладах вона ворогу не дісталася", - сказав полковник.
Читайте також: Росіяни втратили в Іловайську більше людей, ніж ми - герой АТО
"Вийти шансів не було. Поранених би ми на собі не витягли. Здорові хлопці он виходили по 4 дні, а то й по тижню-два блукали. То куди з пораненими?.. Воно ясно було, що ніхто нікуди виходити не буде. Що робити? Я СМСку дружині скинув з координатами, вона в Генштаб передала. Кажу: організовуйте якось евакуацію. Тут страшне, тут поранені, тут загиблі. Домовляйтесь з Міжнародним Червоним Хрестом…", - розповів він.
На той момент у нього було 8 поранених.
"І дев’ятий – там, на місці. Діма Головатий. Вилетів з КрАЗа, з понтонника, коли ракета попала. З тих поранених двоє було тяжких, думав, не виживуть… Але вижили всі. Це було страшно – лежати і чути, як добивають… Ми спочатку чули, як дострілювали в дальній зеленці. Лежиш – і чуєш: бах… бах… Одиночні постріли. Ну ясно, що так ніхто в бою не стріляє. Це тільки вже добивали…", - відмітив Стеблюк.
"Хоча вони, росіяни, теж різні були. Ми коли їздили і своїх поранених збирали, підібрали танкіста. А в нього ноги перев’язані. Питаю: хто перев’язав? Сам, — каже. Як? Та, — каже, — їхали на броні росіяни, під’їхали, подивились, кинули перев’язочний пакет – і поїхали собі. Не добили, не знущались…Вони багатьох забирали. Кажуть, що дострілювали лише тяжких. Кого не можна було погрузити, хто сам не міг іти – тих на місці дострілювали… Таке хлопці розказували", - додав він.
