19 марта талантливая украинская поэтесса и писательница Лина Костенко отмечает свой день рождения - ей исполнился 91 год. Стоит отметить, что накануне Комитет Верховной Рады по вопросам гуманитарной и информационной политики поддержал инициативу номинировать Лину Костенко на Нобелевскую премию по литературе в 2022 году. Эту информацию подтвердила заместитель председателя Комитета по гуманитарной и информполитики, народная избранница от "Слуги народа" Евгения Кравчук в Facebook, передает ONLINE.UA.
"Поддержла для номинации на присуждение Нобелевской премии по литературе в 2022 году кандидатуру украинской поэтессы и писательницы Лины Костенко", - отметила политик.
Талантливая поэтесса родилась 19 марта 1930 в Ржищеве (Киевская область). Она принимала активное участие в диссидентском движении.
Лина Костенко в юности
Стоит отметить, что талантливая поэтесса - лауреат Шевченковской премии (1987), Премии Антоновича (1989), Премии Петрарки (1994), награждена медалью Святого Владимира, Почетным знаком отличия Президента Украины (2000). В 2000 стала первым лауреатом Международной литературно-художественной премии им. Елены Телиги и награждена Орденом князя Ярослава Мудрого V степени в марте 2000 года.
Как известно, 10 лет назад Лина Костенко опубликовала первый прозаический роман "Записки украинского самасшедшего", который стал одним из лидеров продаж среди украинских книг в 2011 году.
Нельзя также не упомянуть о том, что писательница также почетный профессор Киево-Могилянской академии, почетный доктор Львовского и Черновицкого университетов.
Лучшие стихи Лины Костенко
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
Розкажу тобі думку таємну...
Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, —
на сьогодні, на завтра, назавжди! —
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти — окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.
І я не я, і ти мені не ти…
І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грає ніч на скрипці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу — як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І виє вовк. І вулиця чужа
в замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх соліст...
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
в сузір'ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
Ти краще вий. А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,
хоч ми із казки вибули за віком,
аж поки ранок в чорне доміно
зіграє з нами вогниками вікон.
Аж поки сонце перепалить пруг,
і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі...
Послухаю цей дощ
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутність.
Ранее ONLINE.UA сообщал, что украинский фильм "Домовина" талантливого режиссера Кадима Тарасова стал настоящим триумфтором на Иранском кинофестивале.
