Не знайдеться мабуть жодної людини, яка якщо не читала, то хоча б чула про твір Короля жахів Стівена Кінга “Воно”. Роман заслуженно вважається однією з найстрашніших книг століття, ба навіть тисячоліття. У четвер, 5 вересня, на екрани вийшла друга частина екранізації режисера Андреса Мускетті. Ми в ONLINE.UA вже подивились стрічку та вирішили порівняти, наскільки оригінальний сюжет роману відрізняється від сценарію фільму.
Обережно, далі СПОЙЛЕРИ!
Воно в екранізації - завжди клоун. Так, у романі Кінг чимало часу витратив на опис саме клоунського образу монстра, проте цей образ той використовує лише у певних ситуаціях. Невдахи насправді не знаходили клоунський візок та павука-Пеннівайза у підземеллі під Деррі, як це зображено у фільмі.
У лігвищі час від часу перебувало гігантське павукоподібне створіння (без голови Білла Скарсгарда), бо ця форма - найближча до сприйняття людським розумом. Більш того, Воно взагалі не існує у фізичному понятті. Монстр - лише оболонка-перевертень, яка необхідна для харчування. Воно постає перед Невдахами у різних образах, перетворюючись у найбільший жах кожного з героїв окремо.
"Вирізали" черепаху. Черепахоподібна істота на ім'я Матурін у романі є протилежним до Воно образом. Це створіння живе у так званому макровсесвіті та допомагає головним героям у боротьбі. Цікаво, що наш всесвіт був, вибачте, виблюваний Матурін мільярди років тому, за що вона вибачається перед Біллом Денбро (Джеймс Мак-Евой).
Деррі наприкінці роману зазнає колосальних руйнувань через загибель Воно. Оповідання згадує чимало персонажів, які загинули внаслідок потопу та землетрусу. Невдахи у цей час намагаються вибратися на поверхню. У фільмі діти/дорослі витрачають кілька хвилин на пошуки лігвища, а в романі вони годинами блукають по каналізаційних катакомбах.
Ритуал Чуду Кінг описав як старовинний спосіб боротьби з перевертнем. Його знайшов один з персонажів у книзі про індіанців. Головна ідея його - зчепитися з монстром "язиками" та перемогти його у ментальному розумінні. "Воно-2" продемонстрував глядачеві такі двобої персонажів з ворогом, але ці сцени були повністю змінені.
Такі лампові 1980-ті. Творці фільму перенесли епоху на екрані. Роман розповідає про події 1957-58 років, а потім переносить читача у 1985-й. Продюсери зробили все інакше, перенісши дитинство головних героїв у 1989 (прибравши увесь рок-н-рол) та показавши їх дорослими у 2016-му. Чи гарна це ідея - питання неоднозначне. Судячи з усього, кіношники хотіли трохи хайпанути на атмосфері ностальгії.
Кінг в оповіданні створив дещо іншу структуру сюжету. Події у книзі розгортаються більш послідовно, на відміну від екранізації. Герої розбрідаються по місту по одному та повертаються у локації свого забутого дитинства. У фільмі Майк Хенлон (Айзая Мустафа) відряджає друзів добути артефакти минулого, як у квесті чи якійсь комп'ютерній грі.
Завершення стрічки виглядає так, ніби автори фільму трохи поглузували з самого Стівена Кінга, виправивши оригінальне закінчення. Роман "Воно" завершується тим, що головні герої помалу забувають події у Деррі, перемогу над монстром та один одного. Сценарист, схоже, знайшов це трохи депресивним і повернув сюжет догори дригом - персонажі ще міцніше усе запам'ятали.
А чи сподобалась вам екранізація культового роману? Поділіться своїми думками та враженнями у коментарях під новиною.
