У геополітиці часто трапляються несподівані партнерства, і іноді країни, у яких як політично, так і культурно, дуже мало спільного, укладають угоди і формують союзи, які стратегічно цілком логічні. Подібний союз був сформований минулого тижня, коли Україна і Туреччина підписали ряд політичних, економічних і військових угод під час візиту президента України Петра Порошенка до Анкари. Порошенко зазначив, що ключовим досягненням його візиту було зміцнення зв'язків між двома країнами в сфері безпеки і оборони, і подякував своєму турецькому колезі, Реджепу Ердогана, за його спрямованість на підтримку територіальної цілісності України.
Приватна розвідувальна американська служба Stratfor зробила аналіз нових домовленостей України і Туреччини, які були укладені під час березневого візиту Петра Порошенка до Анкари, і розповіла, чим і чому вони вигідні для таких різних країн на цьому етапі. Повний звіт приватної розвідки США є в розпорядженні ONLINE.UA.
Заява була прямим відсиланням до Росії, яка є спільним супротивником, що об'єднує Україну і Туреччину. У випадку України Росія надає підтримку сепаратистам на сході України, а в разі Туреччини - підтримує сили сирійського президента Башара аль-Асада і сприяє курдським Загонам народної самооборони (YPG) в сирійському конфлікті. І Україна, і Туреччина були залучені в непрямі військові дії проти Росії, що призвело до погіршення відносин з Москвою.
Крім загального ворога, в України і Туреччини є ще дещо спільне - географія. Кожна з них розташована на берегах Чорного моря, яке також є одним з найбільших в Росії місць нарощування військових сил протягом останніх двох років. У відповідь на революцію Євромайдана в Києві, яка привела до зіткнення України і Росії, РФ анексувала Крим, вигнала українських військових з півострова і доукомплектувала власну військову присутність там. Це поставило Україну в стратегічно невигідне становище, змусивши Київ прибрати військово-морські активи зі своєї головної бази в Севастополі (або втратити деякі з них цілком) і переїхати на меншу військово-морську базу в Одесі.
Російська анексія Криму також торкнулася Туреччини, у якій є власна значуща присутність в Чорному морі і контроль над доступом до нього через Босфор. Нарощування російських сил в Криму особливо тривожно для Анкари після того, як Туреччина збила російський винищувач на своєму кордоні з Сирієй, в результаті чого відносини між країнами опустилися до нового мінімуму. Росія з тих пір впровадила торгові обмеження щодо Туреччини, і обидві країни стали ще більш ворожими в Сирії. Очевидно, що в України і Туреччини є серйозне бажання зміцнення власної оборони, щоб протистояти відчутній російській загрозі, особливо в Криму і Чорному морі.
Тому не дивно, що це було головною метою візиту Порошенка. Незважаючи на те, що всього кілька деталей було озвучено по укладених угодах про безпеку, в спільній декларації йдеться про наміри України і Туреччини посилити безпеку в Чорному морі і зміцнити співробітництво між країнами і з НАТО. Також було відзначено, що будуть вжиті кроки по закінченню окупації Криму та реалізації спільних проектів у космічній сфері та оборонній промисловості.
Крім того, було офіційно оголошено, що існують і інші заходи безпеки, які Туреччина і Україна можуть зробити, щоб зміцнити єдиний фронт проти Росії. Наприклад, спільні військові навчання, вже проведені під егідою НАТО в Чорному морі, можуть бути розширені і стати більш частими. Туреччина також може продати Україні зброю, що Росія може порахувати агресивною тактикою, але що може стати реальною необхідністю, якщо Москва продовжить роль підбурювача в українському і сирійському конфліктах. По суті, під час візиту до Києва в лютому прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу домовився про створення спільних з Україною робочих груп для виробництва систем озброєнь.
Ще однією потенційною галуззю співпраці між країнами, крім прямої військової сфери, є мобілізація кримських татар, етнічно тюркської групи, які до російської анексії Криму становили близько 10% населення півострова. Багато з них були затримані або вислані з Криму за відмову підтримати захоплення півострова Росією, виступаючи в якості джерела антиросійських настроїв в Криму і в Україні. Розчаровані кримські татари були в числі тих, хто несе відповідальність за перекриття електроенергії з українського материка до Криму в грудні 2015 року, крім того є повідомлення про кримськотатарські волонтерські бригади, що формуються спільно з українськими групами, які хочуть повернути собі півострів. Хоча це, ймовірно, нереальні цілі, такі групи могли б служити засобом впливу, інтерес до експлуатації яких може бути у Туреччині та Україні.
Однак будь-яке українсько-турецьке військове співробітництво, ймовірно, буде обмежено, позаяк обидві країни, перш за все, зосереджені на своїх власних конфліктах на сході України і в Сирії, які повністю відрізняються з точки зору географії та тактики. Крім того, у Туреччини на південному сході країни є ще один привид для занепокоєння – курдські повстанці. Проте спільне бажання Києва і Анкари протистояти Москві і послабити позиції Росії в конфліктах і в своїх регіонах є важливою причиною як для поліпшення зв'язку в сфері безпеки, так і для об'єднання в оборонний союз між собою, принаймні на цьому етапі.
Крім того, читайте на ONLINE.UA: Приватна розвідка США побачила за заявами Кадирова Путіна, який слабшає.
