5 вересня на Міжнародному Венеційському кінофестивалі показали документальну стрічку російсько-канадської режисерки, колишньої працівниці каналу Russia Today Анастасії Трофімової "Росіяни на війні" (Russians at War). Українська кіноспільнота розкритикувала показ у Венеції пропагандистського фільму.
Головні тези:
- Фільм "Росіяни на війні" викликав різку критику української кіноспільноти за пропагандистський зміст.
- Документальна стрічка не відображає реальність війни в Україні, а складає похвальний портрет російських солдат.
- Режисерка Трофімова намагається гуманізувати російських військових, але це спричиняє різку негативну реакцію.
- Фільм є прикладом російської пропаганди та спотворення реальності війни Росії проти України.
- Українські режисери виступають проти показу пропагандистських стрічок на великих міжнародних кінофестивалях.
Російську пропагандистську стрічку показали на Венеційському кінофестивалі
Трофімова розповіла, що провела сім місяців разом з російським батальйоном на Сході України й створила фільм, щоб "кинути виклик стереотипам".
У зону бойових дій режисерка прибула незаконно.
У Росії це герої, які ніколи не вмирають. На Заході це переважно воєнні злочинці. Для мене найбільшим шоком було побачити, наскільки вони звичайні. Абсолютно звичайні хлопці з сім'ями, з почуттям гумору, з власним розумінням того, що відбувається на цій війні, — цинічно сказала російська пропагандистка журналістам.
Reuters зазначає, що фільм показує лише короткі проблиски реальних боїв і взагалі не дає розуміння про руйнування, які Росія спричиняє в Україні, а один із солдатів відкидає як неможливі звинувачення в тому, що росіяни скоїли воєнні злочини.
Колишня російська пропагандистка Трофімова також заявила, що не побачила ознак воєнних злочинів за час, проведений на фронті.
Я вважаю, що в західних медіа російські солдати асоціюються з цим, бо немає інших історій. Це – інша історія. Це – моя спроба зазирнути за туман війни й побачити людей людьми.
На пресконференції у Венеції Трофімову запитали про те, чи "етично" гуманізувати російських солдатів на тлі воєнних злочинів російської армії в Україні. Вона відповіла, що “ми маємо гуманізувати всіх… Якщо ми не бачитимемо в одне одному людей… ці чорно-білі стереотипи про одне одного лише продовжуватимуть війну. Це лише спричинить зростання ненависті… На жаль, це шлях, який обрали політики, але я не вважаю, що цим шляхом мусять іти звичайні люди”.
Реакція української кіноспільноти на фільм Трофімової
Українська режисерка Ольга Журба, чию документальну стрічку "Пісні землі, що повільно горить" також презентували у Венеції, розкритикувала рішення фестивалю показати російський фільм, зазначивши, що зараз зарано для співчутливих зображень загарбників.
На мою думку, російським режисерам варто… показувати справжнє обличчя злочинців у цій війні.
Проте Трофімова відкинула цей аргумент, заявивши, що надважливо не розпалювати ненависть, а шукати спільну мову.
Українська продюсерка, програмерка Міжнародного фестивалю документального кіно Docudays UA Дар’я Бассель заявила, що "Росіяни на війні" є прикладом російської пропаганди.
Цей фільм може ввести вас в оману, вважаючи, що це антивоєнний фільм, який ставить під сумнів нинішній режим в Росії. Проте те, свідком чого я стала, є яскравим прикладом чистої російської пропаганди.
Бассель зазначила, що після перегляду стрічки, може виникнути жалість до окупантів, проте варто пам’ятати, що більшість з них за власним бажанням пішли вбивати мирне населення України та стали частиною вторгнення на територію незалежної держави.
Цей фільм представляє дуже спотворену картину реальності, поширюючи брехливі розповіді (називаючи російське вторгнення та анексію Криму громадянською війною; заяви про те, що російська армія не вчиняє жодних воєнних злочинів; представляючи солдатів армії РФ як жертви).
На показ фільму про російських окупантів на кінофестивалі також відреагувала українська режисерка Ірина Цілик.
Вона зазначила, що Анастасія Трофімова раніше працювала на російському державному каналі RT (раніше Russia Today) і використовує у фільмі знайомі їй інструменти пропаганди..
Цей фільм — чистий зразок російської пропаганди. Режисерка раніше працювала на Russia Today і щедро використовує знайомі їй інструменти. Це не дивує, дивує інше. Цей фільм мав прем’єру в Венеції, потім, наскільки я знаю, їде в Торонто. І ось тут уже наздоганяє чорне відчуття столітньої втоми від такого цинізму і нерозбірливості топових кінофестивалів.
