Найманець армії РФ із Сомалі Мухаммад Аділь потрапив у полон ЗСУ на початку січня 2024 року. Це відбулося менше ніж через місяць після того, як він підписав контракт на військову службу в лавах російської армії. До того, як потрапити у полон, Аділь встиг отримати травми й загубити свій автомат, але що робив на території України так і не зрозумів.
Журналістам Online.ua вдалося розпитати полоненого іноземця, з якою метою він приїхав до Росії, як опинився в армії ворога, скільки тренувався перед тим, як потрапив на передову, та про які зі своїх рішень шкодує.
Як сомалієць потрапив до Росії
Представтесь, хто ви і звідки?
Мене звати Мухаммад Аділь. Я з Сомалі, мені 28 років. Я навчався на комп’ютерних курсах в Сомалі. Там я вивчив англійську. У мене є тато, мати, двоє сестер, дружина і маленька донька.
Усі знають таку країну у Східній Африці як Сомалі, столиця якої — Могадішо. Це хороша країна, але люди, які нею керують, залучені у великі корупційні схеми. Вони не турбуються про людей цієї країни. Тому ви не зможете там знайти хорошу роботу, мати хороше життя чи майбутнє. Через це кожна людина у Сомалі мріє виїхати закордон, щоб допомогти сім'ї.
Як ви потрапили до Росії?
Я приїхав до Росії 8 серпня за туристичною візою. Один мій друг із Сомалі розповів мені, що в Росії можна знайти хорошу роботу. Так, я приїхав за туристичною візою і я знаю, що це незаконно. Але це був єдиний шлях знайти роботу.
Чому Росія? Тому що це найлегший шлях, це країна, яка приймає сомалійців. Інші країни, країни Європи не приймають людей з сомалійськими паспортами.
Коли я потрапив до Росії, я просто чекав три дні, можливо п'ять, і я отримав роботу на фабриці. Її власник, сирієць, мені дуже погано платив, тому що я працював нелегально без робочої візи.
Як ви стали найманцем армії РФ?
Коли я отримав вихідний, то поїхав подивитись Москву і там побачив оголошення армії РФ, що вони набирають людей. Тому звернувся до них і подав заявку.
Вони сказали мені, що я буду навчатися і служити в армії РФ. Я був щасливий, тому повідомив своїй сімʼї, що буду “працювати” солдатом в Росії.
Командири сказали, що я буду служити всередині Росії. А їхні солдати будуть воювати на першій лінії. Тому їм були потрібні люди в резерві. Отже, мене запевнили, що я служитиму всередині країни. Тому я й гадки не мав, що я буду воювати на передовій.
Тобто я підписав контракт 3 грудня 2023 року і опинився на передовій (на території України, —ред.) вже 4 січня 2024 року.
Мені сказали, що я повинен відслужити рівно один місяць, щоб почати отримувати гроші. Але з моменту підписання контракту з армією РФ до дня, коли мене взяли у полон ЗСУ, навіть місяць не минув.
Українські солдати взяли мене в полон. Я нічого не знав про війну. Я — проста людина, яка приїхала з іншої країни заробляти на життя для своєї сім'ї в Сомалі. Я нічого не знаю про стратегічні речі на війні: як сховатися, як воювати, як працювати зі зброєю, як робити будь-що. Про мене можна сказати, що “він може охороняти”. Тобто можна поставити мене біля одних дверей і сказати, щоб я не пускав людей, ось і все. Але воювати, стріляти й таке інше, це дуже важко для мене.
Також я втратив свою зброю через атаку дрона і не зміг вже її повернути. Можна сказати, я два дні був без зброї. Коли мене брали у полон українські солдати, вони були шоковані, що я вже без зброї. Я показав їм, що поранив руку, зламав ребро і зуб, тому що на мене до цього впала стеля.
РФ має найманців з Непалу, Єгипту, Індії
Російські командири нас розділяють на невеликі групи і просто кажуть: Go, go, go! Це єдине слово англійською, яке я чув від них.
Таких як я було десь двадцять солдат, включно зі мною. Вони з Непалу, Єгипту, Індії, Таджикистану. Були й інші обличчя.
Я не знаю, звідки вони, але я точно знаю, що не з Росії. Непальці говорять на урду або хінді, яких я не розумію. Єгиптяни арабською, якої я теж не розумію. Деякі індуси говорять англійською, але дуже погано.
Уявіть собі, що я міг робити, якщо б вони сказали: “Аділь, ти можеш залишитися біля цих дверей і охороняти їх”. Але йти на війну, ховатися у смітті, заходити у зруйновані будинки, відбиватися від дронів — це не моя робота. Я не знав, як це робити. Мене не вчили цьому.
Вони виділяли нам лише одну годину тренувань. Це не можна вважати тренуванням хороших солдатів. Тому що одна або дві години тренувань це недостатньо. Як сховатися за стіною, як заряджати-розряджати зброю, як вставляти магазин, ось і все.
Я був у групі з п'ятьма людьми з того дня, як вони нас привезли до України. Вони сказали, що ми в Україні… я запитав, що я роблю тут. Ніхто мені так і не відповів. Ніхто мені нічого не пояснив, що робити… Потім вони сказали нам, що ми на п'ятому полігоні.
Коли вони сказали “Полігон №5”, я зрозумів, що йду на війну. Ніхто мене про це не попереджав. Я сказав їм, що не хочу, але вони відповіли, що у мене немає вибору.
У мене ніколи не було подібних проблем, тому я не знаю, що робити в цій ситуації. Нам наказали сісти до машини, відвезли та залишили біля маленького будинку, дали зброю, магазини та гранати.
Кожного разу, коли я питав людей, які вже служити там до мене, куди вони ідуть, вони сказали, що не знають. Я питав командирів, куди ці люди йдуть, вони казали, що не знають.
Вони не називали імен, лише свої позивні. Їх важко запам’ятати, розумієте, “Валєра”, чи щось на кшталт “Едік”. Я не розумів, хто там “Валєра”, хто “Едік”, хто є хто. І вони самі до нас не приходили. Вони відправляли інших солдатів, щоб нас відправити зробити те чи інше.
Але як тільки мені сказали, що я в Україні, я зрозумів, що потрапив у халепу, в яку мені не варто було потрапляти.
Вони обіцяли мені російський паспорт і гроші. Тільки от я не запитав, коли я отримаю свій паспорт і коли я отримаю гроші, бо все відбулося дуже швидко. Після цього там, де я був, не було інтернету, щоб вийти на зв’язок з іншими людьми.
Після того, що сталося зі мною, я б дуже хотів повернути час назад, щоб не бачити цю військову рекламу на вулиці, повернутися в Сомалі і залишитися там.
