Андрій "Людоїд" Лімонтов, військовослужбовець спецпідрозділу “Шаман” Головного управління розвідки Міноборони України, розповів в ексклюзивному інтерв'ю online.ua про ставлення військових до життя та смерті.
Іноді ймовірність повернутися з завдання не дуже висока
Просто багато хто думає, наприклад, що розвідники — це такі тіпи, які зайшли, десь погуляли і вийшли. Бувають такі операції, що розвідники заходять перші. Імовірність повернутися не дуже висока, тому що твоїх сил там немає, - зазначає військовий спецпідрозділу ГУР.
Скажу, як є: я останній раз пов'язку зі скотчем одягав в минулому році. Ти її не вдягаєш, бо розумієш, що крім вас там нікого зі своїх не буде. Бувають такі ситуації, коли щось іде не за планом, і твої або суміжні підрозділи чи інша група потрапляє, скажімо так, у якусь передрягу. І щоб вони змогли вийти, треба брати вогонь на себе.
Наприклад, нас четверо або п'ятеро людей, імітуємо штурм ВОПа . Є відео, де мені прошиває куртку з кулемета. Це для того, щоб наші пацани змогли піти. Усе планувалося. Це злагоджені дії. Але бувають такі речі, що потрібно бути гнучким.
І в мене [були] емоції, коли всі хлопці повернулися живі. Бо це була така важка історія, коли воно літає, тобі в рацію кричать: “Обстановка?” — а я бігаю як придурок і думаю, як раму зібрати.
У цілому буває, коли ми дійшли назад, сідаємо в машину на точці евакуації, і водій каже: «Блін, Андрюха, я тебе так радий бачити”, а в мене скупа сльоза. Я думаю: добре, що всі повернулися. Було важко. Я думав, може бути що завгодно, - зазначає бієць спецпідрозділу ГУР із позивним “"Людоїд"
Смішні ситуації з фронту
Зі смішних ситуацій, я пам'ятаю, нам треба було трохи прогулятися. І щоб через деякі крайні позиції пройти, нам потрібен був провідник, який по рації скаже, що ми виходимо і так далі. А він настільки далеко в своїй службі ніколи не заходив.
І ми йдемо, форсуємо якесь болото, а він каже: “Блін, можна відео мені зняти? Я жінці покажу, де я взагалі стою”. Ми його знімаємо, він такий щасливий, по коліна в болото заліз... Класний пацан.
Такі історії бувають, коли, люди роблять більше, ніж зазвичай, коли працюють з нами. Вони найкрутіші і найщасливіші у цей момент.
Це якась звична ситуація, коли ти йдеш, наприклад, крайня позиція, а тобі треба далі зайти на кілометрів п’ять. А вони кажуть: «Та тут же затягнуто все, пацани!» А ми: «Добре», — і пішли. А вони дивляться і потім дуже здивовані тебе бачити, коли вертаєшся назад.
