Приголомшливий успіх наступу ЗСУ на Курщині увійде у світову історію воєн, однак ця сама історія містить приклади, які за словами західних аналітиків, добре було б пам'яти українським військовим.
Головні тези:
- Історичні уроки Лонг-Айленду, Інчхону та Курської дуги допоможуть українським військовим в управлінні наступом на Курщині.
- Необхідно бути готовими до оборони після досягнення кульмінації наступу, щоб уникнути ризику поразки, як це сталось у випадку генерала Макартура.
- Поради західних аналітиків наголошують на важливості аналізу та уважності до можливих намірів противника для успішних військових дій.
- Українські військові повинні засвоїти уроки із перемоги Радянського Союзу над нацистською Німеччиною та розуміти важливість оборони рідної землі у воєнний час.
- Уникайте переоцінки власних можливостей та факторів ризику у військових операціях, дотримуючись стратегічної обачності та професіоналізму.
Які історичні приклади слід пам’яти українським військовим при проведенні наступу на Курщині
Військові аналітики - полковник армії США у відставці Джон Джентіле та історик Адам Гівенс зазначають, що реальна мета наступу українських військових на Курщині залишається невідомою.
Зокрема аналітики нагадують, що восени 1776 року армія Джорджа Вашингтона у боротьбі за незалежність 13 колоній проти британських військових зазнала нищівної поразки в битві при Лонг-Айленді.
Велика кількість американських військових після цього розгрому хотіли припинити війну, однак Вашингтон відмовився від цього.
Замість припинення війни він спрямував рештки розбитої армії для атак по ворожих гарнізонах в Прінстоні та Трентоні на півдні Нью-Джерсі.
Перетнувши річку Делавер, Вашингтон застав британців зненацька і розгромив обидва форпости.
Взяття Прінстона і Трентона фактично відрізало британські форпости на заході від їхньої головної бази в Нью-Йорку.
Це змусило британських військових тікати до Нью-Йорка, а несподівана перемога повстанської армії дозволила перехопити ініціативу у війні.
Другим прикладом аналітики наводять приклад морської висадки в районі міста Інчхон у вересні 1950 року армії ООН, яка складалась з американських військових та Республіки Корея. Нею керував генерал Дуглас Макартур.
Зазначається, що на той момент переважну більшість американських та південно-корейських сил затиснули на крайньому півдні Корейського півострова.
Макартур вирішив провести висадку десанту просто в центрі півострова і таким чином розрізати його навпіл, змусивши Північну Корею або відвести війська назад, або втратити їх в оточенні.
Через те, що така операція вважалась занадто ризикованою, Макартур не міг отримати дозволу на її проведення.
Певним чином протидія Інчхонському плану Мак-Артура нагадує критику, яку Україна отримала в перші дні вторгнення під Курськом. Операція була надто ризикованою, стверджували скептики. Українські війська вже були щільно задіяні вздовж лінії фронту з Росією, і вони не могли дозволити собі матеріальні та людські витрати, яких спричинило б вторгнення на Курщину, - підкреслюють Джентіле і Гівенс.
Але висадка в Інчхоні спрацювала. Це дозволило військам ООН здійснити швидкий прорив і у короткий строк деокупувати всю територію Південної Кореї.
Однак зрештою Макартур переоцінив свої таланти і везіння.
Продовжуючи гнати армію КНДР на північ, самовпевнений генерал знехтував чіткими даними розвідки, які вказували на те, що китайська армія готується вступити у війну на боці Пхеньяна.
Наприкінці жовтня 1950 року китайці масовано перейшли кордон і атакували війська ООН, завдавши їм болючої поразки.
Протягом наступних кількох місяців китайська армія витіснила американців аж до Сеула, і кривава війна, яка здавалася майже виграною, затягнулася ще на понад два роки.
Для України урок Макартура такий: не дозволяйте початковому успіху сміливих військових дій породити нестримну довіру; не будьте настільки впевнені у своїй майстерності, щоб нехтувати можливостями та намірами свого ворога, - попереджають аналітики.
Третім прикладом вони наводять історію, коли влітку 1943 року радянська армія тримала під контролем виступ лінії фронту навколо Курська, який отримав назву Курська дуга.
4 липня німецька армія перейшла у сміливий та рішучий наступ, прагнучи позбавити армію СРСР цього плацдарму.
Протягом місяця стало ясно, що наступ німецьких військових провалився, а радянська армія перейшла у контрнаступ за результатами якого вдалось повернути контроль майже над усією Лівобережною Україною.
Аналітики зазначають, що однією з причин поразки армії нацистської Німеччини було ведення боїв за розширення територій, що майже не мотивувало німецьких солдатів.
Натомість радянські солдати вірили, що вони борються за виживання власного народу і держави, що є значно потужнішою мотивацією.
На що аналітики радять звернути увагу українським військовим
Сьогодні Курськ дає багато уроків для українців. Попри сміливість нинішнього вторгнення, українці повинні бути готовими прийняти, коли просування їхніх військових сил досягне кульмінації. Вони неминуче досягнуть точки, в якій, якщо вони не перейдуть до оборони — або в Курську, або в Україні — вони ризикують зазнати катастрофічної поразки, - підкреслюють аналітики.
Джентіле і Гівенс також вважають, що сучасним росіянам і, зокрема, Володимиру Путіну, слід винести уроки із поразки Німеччини у Другій світовій війні: ворога, який захищає свою батьківщину в боротьбі за її існування, важко перемогти.
Особливо це стосується випадків, коли ворог застосовує сміливі, ризиковані операції, які є послідовними та підтримуються наступними досягнутими цілями.
