Ветеран 24-го батальйону "Айдар" Станіслав Дехтяр з позивним “Уксус” в інтерв'ю Online.UA поділився історією своєї боротьби за незалежність України, яка не припиняється навіть після ампутації кінцівки. Чому важливо ніколи не втрачати надію та сформувати правильне ставлення до себе — читайте далі.
Головні тези:
- Підтримка близьких та позитивне оточення важливі для адаптації після ампутації.
- Необхідно тримати віру у свої сили й потенціал.
- Після ампутації важливо продовжувати працювати й розвиватися, не опускаючи руки.
- Важливо зберігати позитивне ставлення до себе та оточення.
“Уксус” розповів історію поранення на фронті
Як зазначає ветеран, це був серпень 2022 року. Він та побратими стояли біля озера за Кліщіївкою, що на Донеччині.
Тоді ж російські окупанти відкрили по українських воїнах вогонь одразу з трьох різних позицій.
Обстріл тривав доволі довго, тому захисники домовилися відійти за колію. “Уксус” з побратимом зайшов у будівлю, щоб забрати найнеобхідніші речі, поки не з’явиться можливість повернутися назад.
І в момент прилетів снаряд — вперше в цю будівлю, у ворота. Вилетіли ворота. Ми з побратимами лягли на землю, домовились, що зараз вихід, приліт, і в нас є 30 секунд, щоб відійти. Але другий снаряд зловив мене. Він влупив у стіну, під якою я лежав. Я отримав поранення лівої кінцівки, отримав поранення правої кінцівки. Пам'ятаю все до приїзду в першу лікарню. А далі на стіл — обкололи, знеболювальні.
Станіслав “Уксус” Дехтяр
Ветеран 24-го батальйону "Айдар"
За словами “Уксуса”, коли він прийшов до тями — нога ще була, лікарі намагалися її врятувати.
Однак уже тоді воїн усвідомив, що шансів на її збереження вкрай мало.
Лікарі також не приховували від пораненого реальний стан речей, тому він опинився перед непростим вибором у своєму житті.
Треба приймати рішення: або ми ріжемо зараз, або ми ріжемо потім вже, бо треба буде різати. Це було досить важким вибором насправді… і рішенням. Може через те, що ти розумієш, що з цього моменту в тебе життя змінюється повністю. Це важко було насправді після ампутації, після тих всіх процесів не розкиснути, а взяти себе в руки, не почати займатися дурницями.
Як адаптуватися до життя після ампутації
Станіслав Дехтяр згадує, що коли він відійшов від знеболювальних та наркозів — прийшло чітке усвідомлення того, як важливо продовжувати працювати.
На переконання ветерана, у подібних ситуаціях дуже багато залежить від поведінки людини, її ставлення до себе, а також того, як поводиться оточення.
Якби я у своєму оточенні, при своїх рідних та близьких, які були в той момент біля мене, я б “розкис”, то відповідно до мене могло б бути таке саме ставлення: кисле досить і в'яле. Що от: “бідний, нещасний, і як все погано”. Але коли ти тримаєшся і намагаєшся це все вивозити не на позитиві, але й не на негативі, — якось спокійно дуже до того ставишся — що от поки зараз я ходити не можу… Добре. Я полежу якийсь там день-два, пересяду на візок, зможу їздити по території, потім милиці, потім протез… Типу, все окей, все нормально.
Станіслав "Уксус" Дехтяр
Ветеран 24-го батальйону "Айдар"
Дехтяр наголошує, що такий підхід дійсно працює, адже за весь цей час він не помітив жодного жалісливого погляду з боку близьких та знайомих.
За словами ветерана, вкрай важливо відштовхуватися від того, що в тебе є та ніколи не втрачати надію.
