Ветеран 24-го батальйону "Айдар" Станіслав Дехтяр із позивним “Уксус” в інтерв'ю Online.UA зазначив, що українці досі не усвідомили масштаб проблеми у нашому суспільстві, яка пов'язана з ветеранами війни.
Головні тези:
- Цивільні доволі часто не розуміють, яким має бути ставлення до ветеранів та людей з інвалідністю.
- Не потрібно нав'язувати ветеранам свою допомогу, якщо вони самі про неї не попросили.
- Станіслав Дехтяр закликає українців скористатися інклюзивним словником, якщо в них виникають труднощі з використанням певних термінів та понять.
В Україні досі не сформувалася культура поводження з ветеранами
За словами захисника, його доволі часто дратує саме поведінка людей, яка виходиться за межі дозволеного.
До прикладу, це випадки, коли оточуючі намагаються нав’язати свою “допомогу”, ігноруючи слова ветерана про те, що вона йому наразі не потрібна.
І люди на вулицях можуть просто підійти, почати щось з тобою говорити. А ти з ними не хочеш спілкуватися. Чому я рандомним перехожим маю розказувати про своє життя? Якщо мені потрібна допомога, я, звичайно, когось попрошу: подати мені каву, притримати мені двері, подати умовно руку чи ще щось. Тому що Львів — не дуже інклюзивне місто насправді: бруківка, бордюри, слизька бруківка. Але якщо мені треба допомога, то я сам про це попрошу, сам про це скажу. Якщо я кажу “ні”, то це означає “ні”.
Станіслав “Уксус” Дехтяр
Ветеран 24-го батальйону "Айдар"
За словами Дехтяря, найкраще завжди реагують діти, адже вони дуже щирі у своїх почуттях і емоціях, ніколи не приховують їх. Якщо дітям справді цікаво — вони підходять, розпитують.
Окрім того, ветеран зазначає, що між воїнами з ампутаціями уже встигла сформуватися цікава традиція: навіть якщо вони бачать одне одного вперше в житті, то все одно вітаються.
Як гумор допомагає спілкуватися з нетактовним людьми
Ми, коли були в Галичині в реабілітаційному центрі, сиділи на вулиці з хлопцями, пили каву, курили. Тоді ж приїжджали швидкі — хлопців просто перевозили з лікарень до нас на реабілітацію. Ми завжди питалися водіїв, коли вони нормальних почнуть привозити — цілих. Така трошки чорнуха, але нормально, — жартома зазначає Дехтяр.
Оскільки в Україні є чимало нетактовних людей, доволі часто доводиться відповідати їм з гумором.
Ветеран усвідомлює, що йдеться не про зневагу — цивільні просто не усвідомлюють масштаб проблеми, яка у нашому суспільстві пов'язана з ветеранами.
У мене раніше була класна відмазка: я завжди казав, що я нігті стриг і психанув. От воно класно працює з людьми.
Станіслав нагадує українцям, що існує інклюзивний словник, який допоможе врешті-решт зрозуміти, як правильно називати людей: чи людина з інвалідністю, чи людина з обмеженими можливостями, чи людина інклюзивна.
Але інклюзивність — це умови, які створені, а не стан людини. І з людьми цю розмову ніхто не проводить, люди не знають, як реагувати.
Станіслав “Уксус” Дехтяр
Ветеран 24-го батальйону "Айдар"
