«Ті, що пережили пекло» - так називається книга, в якій зібрані свідчення українців, які пережили катування в полоні проросійських бойовиків на території Донбасу.
У назві немає і частки перебільшення. Ні в чому не винні люди потрапили в руки садистів, випробували на собі витончені знущання. Є свідчення, що полонені просили добити їх, щоб припинити муки.
Описані в книзі випадки насильства і жорстокості не можуть бути розслідувані в повній мірі. Адже злочини скоювалися на територіях, непідконтрольних Україні. Це ускладнювало роботу, не дозволяло включити додаткові методи перевірки.
«Основною метою дослідження є документування фактів серйозних порушень прав людини, пов'язаних з незаконним позбавленням волі в зоні збройного конфлікту на сході України, привернення уваги міжнародного експертного середовища для їх подальшого розслідування і притягнення винних до відповідальності, як в національних, так і в міжнародних інстанціях» , - пишуть творці книги - українські волонтери, громадські активісти.
Було вивчено 165 випадків незаконного позбавлення волі на окупованих бойовиками частинах Луганської та Донецької областей.
Книга містить інформацію про місця несвободи в зоні АТО; обставини затримання українських громадян; «персонал» тюрем сепаратистів; умови утримання полонених; тортури і жорстоке поводження із затриманими.
ONLINE.UA публікує свідоцтва людей, які побували в полоні бойовиків.
МІСЦЯ НЕСВОБОДИ В ЗОНІ АТО. «Було темно, душно, 16 осіб на 9 квадратних метрів, спали на картонних коробках у підвалі»
На непідконтрольній українському уряду території Донецької та Луганської областей існувала мережа неофіційних місць несвободи (зафіксовано 79 «тюрем» сепаратистів).
Українські військові, бійці добровольчих батальйонів, мирні жителі свідчать, що перебування в незаконних місцях ув'язнення супроводжувалися знущаннями, побиттям, фізичними і моральними тортурами.
Будівля Луганської ОДА, де містилися українські полонені
Для утримання ув'язнених використовувалися будівлі колишнього СБУ, МВС, обласної державної адміністрації, міськвиконкоми, військкомати. Бранців тримали як в спеціальних камерах, так і в непризначених для утримання полонених місцях (підвали, холодильники, складські приміщення, каналізаційні колодязі, клітини). 49% затриманих містилися в підвалах.
Ось як бранці описують свої камери:
«Сєвєродонецьк, вул. Вілесова, 1, підвал ГІАП. Трансформаторна, бетонне приміщення. Було темно, душно, 16 осіб на 9 квадратних метрів, спали на картонних коробках у підвалі» (С-69).
«Луганськ. Потім кинули в гараж. Гараж був капітальний. Там була оглядова яма, в ній стояло відро, куди ми ходили в туалет. У кутку лежав лист ДСП, і було дві армійських ковдри, і все, більше там нічого не було. Там бетон був, і ми спали на цих армійських ковдрах. Дихалося там дуже погано. Був сильний запах від туалетного відра. Двері просто так ніхто взагалі не відкривав. Провітрювали приміщення лише два-три рази за весь час, і то на наше прохання. У гаражі просиділи три тижні» (С-23).
«Гараж на території комендатури міста Стаханова по вул. 395 Шахтарської дивізії, 48. Звичайний гараж для автомобілів з ямою, точну площу сказати не можу, приблизно шість на чотири метри. Стіни - шлакоблок. Підлога - бетон. Нас там містилося біля 15 чоловік» (С-54).
Автори книги роблять висновок: «У більшій частині такі місця не є пристосованими навіть для короткострокового утримання людей, вони не відповідають мінімальним стандартам утримання (підвальні приміщення, каналізаційні колодязі, автомобільні бокси). Відповідно, сам факт перебування людини в таких умовах є жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність поводженням відповідно до стандартів Конвенції про захист прав людини і основних свобод та практики Європейського суду з прав людини».
ОБСТАВИНИ І ПРОЦЕС ЗАТРИМАННЯ. «Бив бойовик з позивним «Рись». Він бив битою, коли витягав мене з машини».
Досліджено 87 (52,7%) затримань цивільних осіб і 78 (47,3%) випадків захоплення в полон військовослужбовців ЗСУ та бійців добровольчих батальйонів, які брали участь в бойових зіткненнях.
Ось що згадують бранці з числа мирного населення:
«... Мені подзвонили невідомі люди, розмовляли українською мовою, представилися так, що вони з Новопскова, переїхали лінію фронту і їм потрібна допомога, а ще їм потрібно терміново зустрітися. Домовилися зустрітися в центрі міста... Як тільки я вийшов на зустріч з чоловіком і наблизився до нього, він відразу наставив пістолет мені в живіт, інший підбіг, заклав автомат під ребро і вдвох кинули мене в машину» (С-65).
Затримання часто супроводжувалося побиттям та погрозами застосувати зброю:
«І поки грабували - били, між справою, кожен підійде: - «Дай я йому ногу прострелю, дай я йому вуха відріжу». Били по голові, щоб не дивився лежачи на підлозі, по ногах. Били ногами, руками» (С-106).
«...Замахувалися дубиною перед особою, били по спині, як палицею, так і прикладом автомата, вся спина була баклажанового кольору, ...були і переломи ребер. Ножем крутили перед обличчям, шиєю, порізали штани...» (С-117).
«Мене дуже сильно побили. Бив бойовик з позивним «Рись». Він бив битою, коли витягав мене з машини. Тримав за волосся і смикав. Бив битою по нозі і ребрах. Потім, зв'язавши руки за спиною, кинув на траву разом з іншими. Потім всі били ногами по ребрах. При затриманні були зв'язані руки за спиною дротом, потім, коли перевозили з виконкому в міськвідділ (до російських військових), також були зв'язані руки дротом» (С-49).
У ряді випадків проросійські бойовики під час затримання застосовували електрошокер:
«Мене душили пакетами. Потім пересмикували затвор, пістолет приставляли до чола, ...поруч вистрілив з вухом, ... електрошокер застосовувався неодноразово. Потім надягли наручники, тобто капронову стрічку з засувкою» (С-93).
«Затримували військовослужбовці Російської Федерації. Офіцер пред'явив документи».
Військові і бійці добровольчих батальйонів свідчать, що в 65 (83,3%) досліджуваних випадках захоплення в полон відбувалося після бойових зіткнень з озброєними силами Російської Федерації.
«Затримували військовослужбовці Російської Федерації. Що приїхав офіцер пред'явив документи. У документах написано: центральний округ міста Москви, полковник «СОБР» зі спец. загону швидкого реагування. Полковник Грек або Греков, я не пам'ятаю точно прізвище. Його «Греком» називали. З ним були солдати» (С-18).
«Представники збройних сил Російської Федерації, ... при розмові вони не приховували своїх звань, назви частини і звідки вони, а конкретно назвали офіцером російської армії - позивний «Лиса», командиром роти десантно-штурмової бригади Псковської повітряно-десантної дивізії, Російська Федерація. Техніки було багато, БМП, БТР, танки. Вони оточили нашу колону» (С-50).
«... Офіцер російської армії, позивний «Лиса», командир роти десантно-штурмової бригади Псковської повітряно-десантної дивізії, Російська Федерація, який постійно з кимось по телефону погоджував дії щодо нашого затримання» (С-50).
«Особисто терорист Захарченко молотком зламав вказівний палець на правій руці».
Матеріали дослідження вказують на особливу жорстокість і надмірне застосування сили (фізичні знущання, заподіяння каліцтв, приниження тощо) до військовослужбовців ЗСУ та бійців добровольчих батальйонів при захопленнях їх в полон. Жорстоке поводження при затриманнях застосовувалося в 68 (87,2%) випадках.
«Особи, які нас затримали, бачили, що мій товариш поранений, тому що у нього була шина на нозі - специфічна, щоб знерухомити ногу. ДНР-івці бачили, що людина поранена ... - вони мого товариша викинули з машини і почали ще стрибати на його нозі. Після того, як нас витягли з машини, почали завдавати удари і руками, і ногами. ... Били прикладами ...» (С-87).
«... Били ногами по тулубу, руками, прикладами від автоматів по голові ... намагалися відрубати сокирою пальці на нозі, пригнічували плоскогубцями пальці на руках» (С-23).
Олександр Захарченко - лідер самопроголошеної «ДНР»
Є свідчення, що в тортурах захоплених в полон бійців ВСУ брав участь особисто глава «ДНР» Олександр Захарченко.
«... Били, пошкодили електричним струмом та іншими способами. ... Особисто терорист Захарченко молотком зламав вказівний палець на правій руці. ... На лівій руці залишилися шрами у вигляді літери «А» та інші шрами, коли різали руку, намагаючись вирізати ім'я Асван» (С-125).
«Тиснули плоскогубцями пальці на руках, різали ножем спину. Навмисне проштрикнули ногу ножем, сильно стік кров'ю. Також били в різні частини тіла шокером. На нозі залишився шрам, як доказ є відео» (С-49).
Свідка С-49 після тортур змусили дати інтерв'ю російському телеканалу (звертаємо вашу увагу, відео не рекомендується дивитися особам, які не досягли 18-річного віку і людям зі слабкою психікою):
Бранців, в тому числі поранених, тривалий час тримали зв'язаними, з зав'язаними очима, перевозили до місця подальшого утримання в нелюдських умовах транспортними засобами, не передбаченими для перевезення людей. Крім того, полонених конвоювали пішки на значні відстані.
«Перевозили в вантажному автомобілі, не придатному для перевезення людей, в кузові. У всіх хлопців були зав'язані очі, спочатку кілька годин були зав'язані зап'ястя, але ми почали скаржитися, що втрачаємо чутливість пальців, тоді зв'язки були ослаблені» (С-27).
«... Після затримання були розміщені в підвалі церкви (в полі) недалеко (метрів 50) від місця затримання, на наступний день вели пішки, потім перевозили в КАМАЗі, шляхом виїзду на територію РФ, а потім знову на територію України - в Сніжне. Бачили кордон через перерізаний тент автомобіля» (С-72).
Далі буде...
Моніторинговий звіт Коаліції громадських організацій та ініціатив «Справедливість заради миру на Донбасі». Книгу «Ті, що пережили пекло» в форматі pdf можна скачати тут.
Матеріал підготував Ярослав Гребенюк
Крім того, читайте також: После пыток спина у меня была цвета флага ДНР — волонтер о захвате Донбасса.
