Ветеран 24-го батальйону "Айдар" Станіслав Дехтяр із позивним “Уксус” в інтерв'ю Online.UA описав, як змінюється сприйняття реальності та світогляд після участі в активних бойових діях на фронті.
Головні тези:
- Дехтяр розповів про біль від втрат побратимів та близьких людей під час війни.
- Життя поза межами фронту також наповнене складнощами, з яким потрібно навчитися боротися.
- Ветеран продовжує допомагати своїм побратимам навіть після поранення та ампутації кінцівки.
На фронті завжди є шанс зустріти близьких по духу людей
Як зазначає Станіслав Дехтяр, до поранення він не так довго встиг навоюватися.
Попри це, воїну пощастило познайомитися з чудовими людьми, які стали для нього дуже важливими.
З цими людьми за короткий проміжок часу стаєш дуже близькими. Як би воно не відбувалося — тобі там все одно комфортно з ними знаходитися. Така прив'язка, напевно, більш емоційна до місця, до людей. Тут, у Львові, я прожив своє свідоме життя, у західній частині України. Якось степові терикони Донбасу стали набагато ріднішими за короткий проміжок часу.
Станіслав “Уксус” Дехтяр
Ветеран 24-го батальйону "Айдар"
Ветеран також не приховує, що йому важко дається втрата побратимів, які досі знаходяться на фронті.
Як зазначає Станіслав Дехтяр, нещодавно на полі бою загинув його дуже хороший друг — Богдан Бородай із позивним “Чак”.
За словами захисника, до такого неможливо підготуватися, попри те, що невинні люди гинуть щоденно: і побратими, і близькі, і знайомі.
І ти думаєш, що ти побачив вже достатньо, що є вже певна деформація. Але все одно кожний раз якось тебе нагрібає емоційно. Є відчуття, що щоб ти не робив, — воно все одно якоюсь мірою тобі здається недостатнім. Ти дивишся на якісь досягнення, на якісь речі, які ти робив минулого року, й воно ніби виглядає класно. Багато роботи було зроблено, багато всього корисного. Але по факту ти все одно себе недооцінюєш.
Життя поза фронтом не безхмарне
Ні поранення на полі бою, ні ампутація кінцівки Станіслава Дехтяра не зупинили щодо активної громадянської позиції.
Він продовжує працювати, допомагати своїм побратимам на фронті, попри труднощі, з якими стикається.
І я вважаю, що в мене оця реінтеграція в соціум після поранення пройшла спокійно і лагідно. Звичайно, що були якісь свої моменти. З підтримкою рідних, близьких, друзів якось потрошки-потрошки з того стану воно вийшло. Єдиний найбільший мінус це те, що різні тригери все одно є, і ти на це ніяк не впливаєш, ти з тим нічого не можеш зробити. Воно тебе доганяє через пів року, через 8 місяців після подій, які ти пережив. Це сни, флешбеки, тахікардія, руки пітніють, панічні атаки.
Станіслав “Уксус” Дехтяр
Ветеран 24-го батальйону "Айдар"
За словами ветерана, на це вплинути майже неможливо, як і контролювати.
Саме тому він вирішив сконцентруватися на допомозі побратимам та війську в цілому.
Якщо таке розуміння є в мене, то я вважаю, що таке розуміння має бути, в принципі, у всіх людей.
