Старший сержант 12-ї бригади спеціального призначення Національної гвардії України “Азов” із позивним “Буйвол” в інтерв'ю Online.UA розповів про трьох найближчих друзів, яких вбили російські загарбники під час теракту в Оленівці.
Головні тези:
- “Буйвол” наголосив, що ніколи не пробачить країні-агресорці РФ вбивство найближчих друзів.
- На тлі війни доволі часто стають реальністю найбільші страхи, які є у воїнів.
- Старший сержант підкреслює важливість солідарності та справедливості у часи війни, однак усвідомлює, що не всі люди готові йти на жертви заради своєї батьківщини.
Росія вбила найближчих друзів “Буйвола”
За словами Азовця, його друг, який пережив влучання у БТР, потім горів у ньому, пережив “Азовсталь”, бої в Маріуполі, служив разом з “Буйволом” — не повернувся з Оленівки.
Російські окупанти спалили його живцем під час масового вбивства полонених, яке відбулося у ніч на 29 липня 2022 року на території колишньої Волноваської виправної колонії №120.
Троє найкращих друзів — всі троє згоріли в Оленівці. Ви бачили фотографію “Махача”, де він стоїть поруч з Сашком Бабенком? Ось Сашко Бабенко був одним з моїх найкращих друзів. Він згорів в Оленівці. Коля “Адам”, Барановський Микола. Він теж згорів в Оленівці. І третій хлопець теж…
“Буйвол”
Старший сержант бригади НГУ “Азов”
За словами захисника, в “Азові” найчастіше просто “відсікають” імена та прізвища своїх побратимів.
Саме тому “Буйвол” дізнався прізвище свого друга Олександра тільки після того, як він з'явився в списках загиблих в результаті російського теракту в Оленівці.
Ми віталися по позивних. І так ми знаходили цю сильну дружбу. Дуже сильну. І нас навіть не цікавили наші імена. Головне, що людина поруч. І ось — “Башня”. Троє людей. І всі троє згоріли в Оленівці. Як я тепер можу ставитися до Росії?
На війні втілюються найбільші страхи
Азовець зазначає, що один з його друзів дуже боявся загинути під час першого ж бою. За словами старшого сержанта, страх побратима призвів до того, що так воно і сталося.
Страх “Буйвола” також матеріалізувався — воїн залишився без ноги.
Але він загинув як гідний воїн, як чоловік зі зброєю в руках. Наші страхи завжди притягують те, чого ми боїмося. У мене є певна кількість людей, з якими я постійно спілкуюся, постійно на службі і так далі. У мене були люди, з якими я готувався щось робити, рухатися далі, розвиватися. Зараз з цих людей у мене залишилося 2-3 людини. З мого батальйону зі 74 людей залишилося 12-13 живих, частина з яких ще в полоні. З ким мені далі рухатися?
“Буйвол”
Старший сержант бригади НГУ “Азов”
Старший сержант також зазначає, що з його взводу залишилося лише кілька людей: один зараз на службі, а інший після поранення поїхав за кордон — у нього там сім'я, діти.
Ще один побратими “Буйвола” залишився без ноги, а інший — з уламком у голові.
А я — п'ятий — теж без ноги. Ось, п'ять людей. Я всіх згадав, порахував… Так, п'ять людей. Я вважаю це несправедливим. Але я не ходжу і не кричу на вулиці, що всі повинні йти воювати. Я толерантно до цього ставлюся. Я просто розумію, що життя таке — воно несправедливе.
Попри це, сам “Буйвол” зазначає, що намагається залишатися справедливим навіть у найскладніших життєвих ситуаціях.
