Заяви Дональда Трампа щодо Росії, як правило, йдуть за певним сценарієм. Він скаже щось на підтримку РФ, вихваляючи її лідера або обіцяючи перебудувати деякі аспекти американської політики на її користь. Експерти з питань зовнішньої політики будуть висловлювати обурення, і Трамп, який завжди демонстративно не слухається, відмовиться поступитися.
Але в понеділок знайшовся курс в російській політиці, який він не підтримав - це агресія Кремля проти України, в тому числі анексія нею Криму в 2014 році.
Американський бізнесмен Макс Фішер в своїй статті для The New York Times, переклад якої зробив ONLINE.UA, розповів про те, як політика Дональда Трампа щодо Криму показує, наскільки серйозно російська агресія сприймається світовою спільнотою, і чому скандальний політик відступив в підтримці кремлівського агресора.
Це почалося в неділю, коли
Коли ведучий продовжив наполягати, він додав: "Добре, ну, він там в деякому роді. Але я не там".
Заплутані коментарі змусили аналітиків гадати, що ж мав на увазі Трамп. З огляду на його попередні заяви на захист Росії здавалося цілком можливим, що він підтримує лінію Кремля по Україні.
Але в понеділок Трамп пояснив, що хотів сказати, що якщо він стане президентом, його керівництво буде стримувати Росію від подальшого втручання - ця теза відповідає його попереднім заявам.
Те, що він відступив в спірному питанні, а не підтримав його, підкреслює, наскільки дії Росії в Україні розгнівали світових лідерів - навіть Трамп, який неодноразово заявляв про своє бажання співпрацювати з Росією, не буде їх захищати.
Що сталося в Криму
Вторгнення Росії в Україну почалося в лютому 2014 року, після того як українські демонстранти скинули прокремлівського президента (Віктора Януковича, - ред.).
З хаосом, що настав в Україні, Росія розгорнула невелику кількість спеціальних сил без розпізнавальних знаків на Кримському півострові. Російські державні ЗМІ огорнули регіон помилковими повідомленнями про прихід "українських неонацистів" для очищення Криму від етнічних росіян, які там становлять більшість. Місцеві прокремлівські групи агітували відокремитися (від України - ред.) і увійти до складу Росії.
Російські сили, видаючи себе за місцеві "загони народної самооборони", захопили ключові будівлі і транзитні пункти, взявши регіон в неоголошену російську окупацію. Кілька днів по тому Путін направив туди регулярні війська, щоб "відновити порядок", як він це назвав. У Криму провели неконтрольований референдум щодо виходу з України і приєднання до Росії, яка формально анексувала територію в березні. Тільки через місяць Путін визнав, що "ополченцями" були російські війська.
Анексія задала тон для продовження російського вторгнення в Україну, змішуючи "гібридні" методи ведення війни 21-го століття - дезінформацію, маріонеткові війська, що дають можливість заперечувати свою причетність, кібератаки - з імперською політикою, більш характерною для 19-го століття.
Це була перша успішна війна з територіальним завоюванням з 1976 року, - коли Марокко анексувало частину іспанської колоніальної території тепер відому як Західна Сахара, - і єдиний подібний випадок в Європі з часів Другої світової війни. Росія порушила одну з центральних норм повоєнного світового порядку - про те, що держави більше не будуть захоплювати чужу територію - вжахнувши світових лідерів, які вважають цю норму вирішальною у підтриманні миру.
Трамп, можливо, мав рацію, коли сказав, що "народ Криму, з того, що я чув, вважав за краще б бути з Росією, ніж там де вони були". Але справа в тому, що такі питання в цьому столітті покликані вирішуватися демократичним шляхом, а не шляхом військового захоплення, оповитого обманом.
Можливо, саме тому Трамп, незважаючи на прославляння Путіна, не зміг підтримати його щодо Криму.
Сполучені Штати і Європейський Союз запровадили жорсткі санкції щодо Росії, щоб покарати її за анексію, але втручання Кремля в ситуацію в Україні не закінчилося.
Війна, що триває
Протягом декількох тижнів (навесні 2014 року, - ред.) проросійські сепаратистські бойовики почали захоплення міст на південному сході України - частини країни, яка мала тісні культурні та політичні зв'язки з Росією. Незалежні аналітики і західні спецслужби дійшли висновку, що Путін озброїв так званих повстанців, поклавши початок повномасштабній війні.
У той час, як спочатку здавалося, що у Путіна може виникнути спокуса повторити свою кримську стратегію на сході України, замість цього він зажадав особливої автономії для регіону, яка дозволить зберегти там російський вплив. Він розмістив свої війська вздовж кордонів України, давши зрозуміти, що готовий до вторгнення, щоб "захистити" російськомовних жителів регіону, якщо українські війська спробують навести там лад.
Коли Україна влітку спробувала зробити саме це, раніше різношерсті сепаратистські "повстанці" раптом почали воювати важкими системами озброєння, в тому числі потужними ракетами земля-повітря. 17 липня 2014 року пасажирський літак Malaysia Airlines був збитий над контрольованою бойовиками територією в східній частині України, в результаті чого загинули всі 298 чоловік, які були на борту.
Західні лідери і аналітики, розлючені тим, що вони вважають безрозсудною російською політикою озброєння бойовиків обладнанням, яким вони не вміють користуватися, підштовхували Україну до того, щоб повернути захоплену територію раз і назавжди.
Багато хто чекав, що збитий літак настільки збентежить Москву, що вона повинна буде відмовитися від своєї підтримки бойовиків і підтримає зусилля щодо досягнення миру. Замість цього Росія активізувала свою участь - під прикриттям "гуманітарного конвою" в Україні, через кордон були ввезені російські військові, танки і артилерія, за словами офіційних представників НАТО.
Українські війська захопили росіян, які сказали, що вони - кадрові військові, яким наказали вторгнутися на Донбас, і західні спецслужби випустили супутникові знімки, що показують значне вторгнення Росії. Путін сердито заперечував будь-що подібне.
Російські війська і танки, не давши Україні відвоювати свою територію, зрештою відступили. Але конфлікт триває досі, іноді затихаючи в зв'язку з мирними переговорами або договорами про припинення вогню, які ніколи не дають результату. Аналітики підозрюють, що Путін хоче зберегти "заморожений конфлікт", щоб утримати Україну, яка змінила спрямованість розвитку на користь Заходу, слабкою і схильною до втручання Росії.
Оцінити серйозність цього конфлікту і ступінь потрясіння західних лідерів поведінкою Москви, можна по тому, що Трамп - з усією його любов'ю до перетину норм політичних дискусій - відчув, що захищати це, навіть шляхом мовчання, буде перебором.
